Формула польсько-українського примирення

Сьогоднішня формула вирішення польсько-української суперечки щодо спільної історії базується на копирсанні в минулому замість спрямованості в майбутнє та не здатна задовольнити гуманітарні й стратегічні інтереси обох націй.

Хто так мириться?

Якщо двоє людей вирішили забути старі образи та непорозуміння й знову помиритися, першою запорукою встановлення партнерства є взаємна відмова від згадування минулого конфлікту. Не повертатися до вияснення: хто все-таки тоді був винен, а хто насправді був правий – забули, перегорнули цю сторінку і дружимо далі. Натомість ворушити старі рани докопуючись до істини – часто може навіть поглибити лінію розлому між сторонами.

Адже чи взагалі доцільно з точки зору сучасності, через 70 років після Другої світової війни, коли на сході піднімає голову російський фашизм,  згадувати про взаємну різанину на Волині чи Галичині, Підляшші та Холмщині. Чи потрібно сьогодні виокремлювати з історії Другої світової – наскрізь пронизаної жорстокістю, якісь описи злочинів одного народу проти іншого. Адже жорстокість проявляли усі, а найбільше у цьому тоді відзначилися – німці. Очевидно, нацисти в роки Другої світової настільки ефективно розпалили міжнаціональну ворожнечу й використали гасло «поділяй та владарюй», – зіштовхни своїх суперників між собою, що деякі українці та поляки досі не припиняють ворожнечі.

В сучасному світі перемагають ті нації, які співпрацюють, а не воюють. До прикладу американські, японські, французькі, німецькі, китайські чи південнокорейські корпорації досягли світового лідерства та завоювали ринки лише завдяки економічній співпраці з колишніми і навіть недавніми «історичними ворогами». Якби японці згадували американцям бомбардування Хіросіми та Нагасакі (хоч якою болючою буває історія), американці б не інвестували у японську економіку, а японці б не стали лідерами на автомобільному ринку США, як і не стали би провідниками світових технологій у ХХ столітті.

З’ясовувати причини давньої сварки завжди означає її поновлення та поглиблення, а це ніколи не призведе до порозуміння. Якщо країни чи нації хочуть дружби та партнерства – вони просто уникають тем, які можуть зіпсувати їхні стосунки. Звичайно, це не завжди легко, коли уряд не може контролювати пресу, особливо маргінальну, яка в свою чергу може сіяти серед суспільства міжнаціональний розбрат навіть коли уряди держав успішно співпрацюють.

Російська народна приказка з цього приводу говорить ще більш радикальніше: «кто старое помьянет – тому глаз вон!», і її слушність особливо правдива у застосуванні цієї приказки щодо україно-польських відносин. Тому, щоб не повторити катастрофічні історичні помилки, слід шукати миру та партнерства між країнами, а не згадувати столітні образи, з’ясовувати, хто все-таки в тому був винен і «воювати з померлими».

Як нам зберегти дружбу?

Формулою польсько-українського консенсусу має бути усвідомлення необхідності сьогоднішнього партнерства на фоні спільних загроз як Європі, так і демократії з боку Кремля, а не копирсання в минулому. Як і розуміння того, кому вигідна польсько-українська ворожнеча та чому вона раптом набула загострення саме в 2014 році. Адже в минулому зиск від польсько-українського протистояння отримували лише сусіди, зокрема Росія, яка і сьогодні поставила за ціль повернути під свій контроль Центрально-Східну Європу. Показово, що активно витягувати на поверхню столітні польсько-українські образи почали саме тоді  коли почали серйозно обговорювати ідею створення оборонного союзу проти російської агресії – Міжмор’я – у складі України, Польщі та країн Балтії.

Поки взаємні польсько-українські закиди не набули ширшого масштабу інформаційної війни і поки ще не стало запізно, раціонально-мислячим представникам обох народів слід керуватися кількома компромісними формулами, орієнованими на консенсус. Однією з таких має бути припинення боротьби з мертвими.

Формула 1. «Історія – справа минулого»

Як би не було сумно українцям чи полякам від того, що у минулому столітті між деякими польськими та українськими формуваннями були конфлікти, але це не може визначати наші взаємини у ХХІ столітті. Не таємниця, що чи не всі сусідні народи в минулому і мали між собою і жорстокі війни, і часто виступали союзниками. Не стали винятком й українці та поляки.

Між іншим, українці з поляками не в одній війні витупали разом пліч-о-пліч проти спільного ворога і мають з десяток спільних перемог над росіянами, турками, німцями. Були й навіть спільні акції УПА та Армії Крайової проти комуністичного ворога, приміром біля міста Грубешів у 1946 р. Зрештою, хіба можна сучасним українцям чи полякам закидати те, що колись вчинили їхні прадіди? В тоталітарному сталінському СРСР коли людину судили, то кидали до таборів цілу сім’ю, бо вважали що всіх родичів треба карати. Чи нормальним є сьогодні уявити вороже ставлення до людини, прадід якої вчинив злочин в минулому столітті і чи не уподібнюємося ми тоді до сталінських енкаведистів?

Формула 2. «Разом ми сильніші»

Другою ключовою формулою польсько-українського консенсусу має бути усвідомлення необхідності сьогоднішнього партнерства на фоні спільних загроз. Мислячі кола польської та української інтелігенції, зокрема Єжи Гедройць та Юрій Липа, розуміли, що обом народам слід забути столітні образи й об’єднати зусилля в боротьбі проти небезпечніших загроз. Адже в минулому зиск від польсько-українського протистояння отримували лише сусіди, зокрема Росія. Основою державної політики обох країн повинно стати згладжування історичних гострих кутів, інформування населення про кремлівські провокації, а також вироблення спільної позиції представників різних країн щодо актуальних політичних та історичних тем, які мали б об’єднувати народи, а не роз’єднувати.

Зрозуміло, що гарячі голови по обидва боки кордону, керуючись, на їхню думку, патріотизмом, провокуватимуть конфлікти, однак українська та польська інтелігенція повинна їх утихомирювати. Дуже важливо, щоб міністри та впливові політики, які «викопують померлих», несли моральну та електоральну відповідальність перед нацією за розпалювання міжнаціональної ворожнечі.

Нині кожен, хто виступає проти України в Польщі, грає на користь Кремля, і те саме стосується й українців. Кожен, хто намагається встановити «історичну істину» в польсько-українському конфлікті та хоче винести будь-який історичний вирок, свідомо чи не свідомо працює на відновлення та ескалацію цього конфлікту. І щоб внаслідок такої політики між українцями та поляками не вийшло, що так мирилися, що ще більше посварилися. Як засвідчує історія, непорозуміння та війни українців з поляками і в XVII, і ХVIII, і в ХХ століттях завершувалися поразкою обох країн і потраплянням під владу сильніших сусідів.

Автор: Валерій Майданюк