Туреччина на роздоріжжі: протести проти Ердогана
Одна з ключових і досі стабільних країн Міжмор’я та потенційна учасниця безпекового союзу в регіоні – Туреччина, сьогодні переживає політичну кризу. Протести, що спалахнули в Туреччині, ставлять під сумнів непохитність влади Реджепа Таїпа Ердогана, який керує країною понад два десятиліття. Ці події можуть стати переломним моментом для турецької демократії, що дедалі більше скочується до авторитаризму.
Поштовхом до масштабних заворушень став арешт популярного мера Стамбула Екрема Імамоглу, якого влада звинуватила у корупції та пособництві терористичному угрупованню. З 19 березня, коли Імамоглу був затриманий, Стамбул, Анкару та інші міста країни охопили протести, які за масштабом можна порівняти з протестами 2013 року.
Влада жорстко реагує на протестувальників: зафіксовано близько 1500 арештів, зокрема за образи на адресу Ердогана та його сім’ї. Журналісти також зазнають переслідувань: деякі потрапили до в’язниці, а репортера BBC депортували, звинувативши в загрозі громадському порядку.
Аналітики вважають, що нинішня криза може мати серйозніші наслідки для Ердогана та турецької демократії, ніж події 2013 року. Це пов’язано зі змінами в економічній та політичній ситуації в країні.
- По-перше, Ердоган здобув популярного в народі харизматичного суперника в особі Імамоглу.
- По-друге, економічна ситуація в Туреччині значно погіршилася, і вартість життя стала головною проблемою для громадян.
- По-третє, консервативні виборці більше не демонструють такої лояльності до ердоганівської Партії справедливості та розвитку (ПСР), як раніше.
Арешт Імамоглу відбувся напередодні праймеріз, де він мав бути затверджений як кандидат від опозиційної Республіканської народної партії (РНП). У праймеріз взяли участь 15 мільйонів громадян, що свідчить про високий рівень підтримки Імамоглу.
Показово, що Імамоглу вже перебував під загрозою тюремного ув’язнення за те, що назвав членів виборчої комісії «дурнями» після скасування результатів його перемоги на виборах мера у 2019 році. До того ж, опозиційний лідер зрештою виграв ці вибори після призначення нового голосування.
Парадоксальним фактом стало те, що Стамбульський університет позбавив Імамоглу диплому, що є необхідною умовою для кандидатів у президенти – метод, котрий не додає довіри та честі діючій влад в Туреччині.
РНП засудила арешт Імамоглу, назвавши його «переворотом», і організувала масштабні мітинги на його підтримку. Студентські протести також не вщухають, попри жорсткі дії поліції. РНП, партія, пов’язана із засновником сучасної Туреччини Мустафою Кемалем Ататюрком, набирає дедалі більшої електоральної, значною мірою завдяки популярності Імамоглу.
Де-факто, в Туреччині, як і століття тому, знову розгортається боротьба між прихильниками консервативної, ісламської течії, яких уособлює Ердоган, та більш світською, західноорієнтованою течією, котру започаткував у 1918 році Мустафа Кемаль Ататюрк, а сьогодні пропагує РНП.
Імамоглу позиціонує себе як соціал демократа, не схильний до радикалізації боротьби проти курдів та приділяв увагу класичній ліберально-демократичній тематиці, зокрема – соціальним та кліматичним питанням і не засуджує ЛГБТ, зазначаючи, що турецьке суспільство до цього не готове.
Згідно з конституцією, Ердоган не зможе балотуватися на наступний термін, якщо парламент не призначить дострокові вибори або не змінить основний закон. Однак, мало хто сумнівається, що правляча партія зробить все можливе, щоб забезпечити Ердогану четвертий термін.
Міжнародні організації, такі як Freedom House, відзначають погіршення демократичних свобод у Туреччині. Однак, вибори в країні залишаються конкурентними, про що свідчать перемоги Імамоглу на виборах мера. Ердоган стурбований економічними проблемами країни та популярністю свого суперника. Подальші репресії з боку влади можуть призвести до перетворення Туреччини з недосконалої демократії на диктатуру.
Для України ситуація в Туреччині болюча тим, що ця країна є єдиною після України, сильною противагою російській експансії в регіоні, має незалежну позицію і не боїться протидіяти російським інтересам в Азербайджані, Сирії та в Чорному морі. Україні дуже б хотілося сподіватися, що стабільність та надійність Туреччини, як союзника, який постачає нам озброєння та може бути одним з наших потенційних союзників і гарантів безпеки, не стане жертвою роздоріжжя Туреччини між демократією та диктатурою.
Автор: Валерій Майданюк
