Калінінград – російська скалка у Міжмор’ї
6 квітня – сумний день для всіх країн Міжмор’я, адже саме цього дня 1946 року, колишня німецька Східна Пруссія, була офіційно анексована Радянським Союзом. Це рішення, ухвалене за підсумками Другої світової війни, не лише перекроїло політичну карту Європи, але й заклало підвалини для тривалої напруженості в регіоні та нового витка російської агресії на Балтиці сьогодні.
Територія, яка колись була серцем Східної Пруссії, була розділена між СРСР та маріонетковою Польською Народною Республікою, що стало символом радянського домінування у Східній Європі.
Сьогодні ж колишня Кенігсберзька область, яку російська влада перейменувала на Калінінградську, перебуває під окупацією Ерефії. Цей анклав став не просто спірною територією, а й потужним мілітаристським плацдармом, що становить пряму загрозу не лише для своїх безпосередніх сусідів – Польщі та Литви, – але й для всієї архітектури безпеки Північної Європи. Калінінград перетворився на інструмент агресії та шантажу Росії в регіоні.
Звертаючись до історичних фактів, 6 квітня 1946 року стало формальним закріпленням вже існуючого стану речей, адже значна частина Східної Пруссії фактично перебувала під контролем радянської адміністрації з кінця Другої світової війни. Потсдамська угода, укладена між державами-переможницями, юридично оформила поділ території між Радянським Союзом та Польською Народною Республікою, визначивши нові кордони в післявоєнній Європі.
Напередодні Другої світової війни Кенігсберг був одним із найбільших і найважливіших міст Німеччини, його населення сягало близько 375 тисяч мешканців. Місто відігравало ключову роль як торговельний та військовий центр, а також було осередком культурного життя, де гармонійно співіснували німецькі, польські та литовські громади. Кенігсберг пишався своїми інтелектуальними зв’язками з такими світочами, як філософ Іммануїл Кант, математик Крістіан Гольдбах, а також письменник-романтик Ернст Теодор Амадей Гофман, чия творчість надихнула Петра Чайковського на плагіат створення всесвітньо відомого балету «Лускунчик».
Проте Друга світова війна завдала місту нищівного удару. До кінця бойових дій населення Кенігсберга скоротилося до жалюгідних 65 тисяч осіб. Радянський диктатор Йосип Сталін ще до завершення війни виявляв особливий інтерес до цього стратегічно важливого регіону. Під час Тегеранської конференції 1943 року він відверто заявив про потребу росіян у незамерзаючих портах на Балтійському морі. Саме тому, за словами Сталіна, Кенігсберг і Мемель (сучасна Клайпеда в Литві) разом із прилеглою територією Східної Пруссії мали стати радянськими. Показово, що Москва передала ці землі не Литві, радянській Польщі чи Білорусі, а створили “окрему” російську область, як віддалений анклав РФРСР.
Більше того, Сталін висунув твердження про “історично принципово слов’янські землі”. В минулому Кенігсберг нетривалий час перебував під контролем Російської імперії протягом кількох років у середині XVIII століття під час Семирічної війни (з 1758 по 1762 рік), проте це був лише епізод у його тривалій історії.
Антигітлерівська коаліція, прагнучи отримати гарантії від Сталіна щодо вступу Радянського Союзу у війну проти Японії після розгрому Німеччини, а також маючи на меті остаточне подолання німецького мілітаризму, зрештою прийняла вимогу радянського диктатора. Передача території була офіційно оформлена на Потсдамській конференції 17 жовтня 1945 року, де союзники провели нові кордони між Польщею та Радянським Союзом. Незадовго до смерті старого більшовицького революціонера Михайла Калініна в червні 1946 року новостворена радянська область отримала його ім’я.
Москва усвідомлювала стратегічну важливість данських проток для країн НАТО. Втрата контролю над цими протоками могла б розірвати ключовий комунікаційний зв’язок між Північною та Центральною Європою, що мало критичне значення для НАТО. Тому включення північної частини Східної Пруссії до складу СРСР, а в подальшому – до РФ, розглядалося Москвою як спосіб зміцнити свій контроль над східною частиною Балтійського моря.
Після розпаду Радянського Союзу Калінінград (колишній Кенігсберг) став потворним геополітичним утворенням – російським анклавом, оточеним територіями Литви та Польщі. А з 2004 року, після вступу цих країн до Європейського Союзу та НАТО, Калінінград де-факто опинився в оточенні цих організацій. Область перетворилася на своєрідний російський клин, глибоко врізавшись не лише в територію Міжмор’я, але й у акваторію європейської Балтики, ставши ключовою територіальною базою для російського військово-морського флоту, зокрема Балтійського, штаб якого розташований у Калінінграді, а також для розміщення ядерних ракет.
Сьогодні, прагнучи чинити тиск на Європу, Ерефія утримує на території Калінінградського анклаву значне військове угруповання, чисельність якого в певні періоди сягала понад 300 тисяч військовослужбовців. Сьогодні, звісно ж, більшість з них, догризли бездомні собаки на українській землі. Але , якщо Москві вдасться протягнути замороження конфлікту з Україною чи ще гірше –добитися частини своїх вимог – наступною воєнною авантюрою Москви стане “визволення” Калініграду, який “оточили” Литва і Польща. Країни Балтії мають усі підстави розглядати Калінінградську область як серйозну загрозу своїй національній безпеці та стабільності в усьому Балтійському регіоні.
Не виключено, що з огляду на нерішучість європейських країн, російського нападу на Балтійському та Варшавському напрямку вже не уникнути. І Європі доведеться продемонструвати європейську солідарність та захист цінностей не на словах, а на ділі. Але тоді Міжмор’я нарешті отримає історичний шанс позбутися російської географічної “скалки”, яку Москва за часів сталінського режиму навмисно створила для контролю над європейськими країнами балтійського узбережжя.
Автор: Валерій Майданюк
