Криза дружби під час війни: чому змінюються польсько-українські відносини і як це зупинити?
Останні заяви поки що президента Анджея Дуди викликають серйозне занепокоєння щодо майбутнього українсько-польських відносин, які ще зовсім нещодавно вважалися еталоном солідарності. Резонансна фраза Дуди про “невдячність” українців та потенційне закриття аеропорту в Ряшеві (Жешуві), що фактично означатиме блокаду постачання зброї в Україну, може стати катастрофічним сигналом і загрозливою тенденцією для майбутнього всього Міжмор’я.
Ще 15-20 років тому питання Волинської трагедії сприймалося більшістю поляків як маргінальна тема. Тоді Польща активно рухалася до статусу економічного “європейського тигра”. Натомість зараз ми бачимо, як риторика навколо Волині стає “новою нормою”, що загрожує посунути Польщу до рівня Угорщини в питаннях фашизації та Росії у реваншизмі.
Поява в Польщі близько двох мільйонів українців стала справжнім викликом і перевіркою на зрілість для католицького польського суспільства, яке пишається своєю релігійністю. Але навіть якщо ці два мільйони українців отримають польські паспорти, їхній політичний вплив, на жаль, залишатиметься мінімальним. Навіть ті польські ліберальні політики, які раніше виступали на захист українців, сьогодні озвучують дедалі радикальніші тези, а українофобія стає модною тенденцією, особливо перед виборами.
Зростання антиукраїнських настроїв у Польщі не обходиться без російського впливу та ведмежої послуги місцевих «корисних ідіотів». Один з таких трендових українофобів, який вибірково викопував з історії випадки насильства з боку українців (не згадуючи контексту та їхніх причин) нещодавно потрапив у типовий скандал. Польський депутат Гжегож Браун заперечив використання нацистами газових камер у таборі “Аушвіц-Біркенау”, називаючи це “фейком”.
Соціологічні дослідження та результати виборів чітко вказують на зростання антиукраїнських настроїв, особливо серед польської молоді. Є побоювання, що нинішні фігури, такі як Навроцький, є лише проміжною ланкою на шляху до майбутнього приходу до влади праворадикальних сил, таких як Конфедерація. Не виключено, що це може призвести навіть до акцій насильства. У цьому розвитку подій Росія виграє на 100%, адже розкол між Україною та Польщею – це її стратегічна мета.
На жаль, виглядає, що Україна абсолютно не має інформаційної стратегії щодо Польщі. У 2022 році, коли ворожа пропаганда в Польщі вже активно розхитувалася, а маловідомі блогери просували наративи про виключну роль Польщі, Україна мала б подбати не тільки про російськомовний канал FreeDom, але й захистити тили – створити польськомовну платформу для міжнаціонального порозуміння та просування проукраїнського бачення в Польщі. А краще це було робити ще 2014 року, коли синхронно з російською агресією в Польщі з’явилися масштабні антиукраїнські наративи та раптом, звідки не візьмись, почали виходити художні фільми на волинську тему. Це був чіткий сигнал, на який Україна, на жаль, не відреагувала належним чином.
Адекватні сили як в Україні, так і в Польщі не повинні допустити історичної істерії та українофобії проти нації, яка сьогодні стримує російську агресію проти всієї Європи. Цей заклик стає ще актуальнішим на тлі заяв про можливу російську агресію проти країн Балтії та Польщі. Голова НАТО Марк Рютте не виключив, що Росія може напасти на територію Альянсу на прохання Китаю. В інтерв’ю газеті The New York Times Рютте пояснив: “Якщо Китай зважиться застосувати силу щодо Тайваню, то лідер КНР Сі Цзіньпін може попросити президента Росії Володимира Путіна відвернути європейців від ситуації в Тихоокеанському регіоні, напавши на територію НАТО”.
Ці слова підкреслюють, наскільки важливо зберігати єдність та взаєморозуміння між союзниками в Східній Європі. Подальше погіршення польсько-українських відносин лише послаблює весь регіон перед обличчям спільного агресора. Від того, чи зможуть політики в Польщі знайти в собі сили подолати абсолютно необов’язкові випади проти українців та припинити воювати з померлими, не помічаючи всієї багатостраждальної історії українців під владою Польщі, залежить безпека всієї Східної Європи.
Автор: Валерій Майданюк
