Уроки Трампа та необхідність стратегічної стійкості
Багато українців втомилися від емоційних гойдалок відносин нашої держави з головним безпековим партнером – Сполученими Штатами і особливо – з господарем Білого дому Дональдом Трампом. То американський президент закликає Україну бомбити Москву, то просить цього не робити. То обіцяє купу зброї за кошти європейців, а ключові європейські країні раптом відмовляються від оплати цієї зброї.
Не встигли українці відійти від одних коливань, коли нам припиняли постачання зброї, як на горизонті постає нова невизначеність. За часів свого першого президентського терміну Дональд Трамп демонстрував складну та іноді суперечливу позицію щодо України. З одного боку, його адміністрація санкціонувала надання Україні летального озброєння, що було значним кроком порівняно з адміністрацією Обами. Це було сприйнято як важливий сигнал підтримки та розуміння необхідності зміцнення обороноздатності України перед лицем російської загрози. З іншого боку, його риторика часто викликає занепокоєння серед європейських союзників та в самій Україні, оскільки він неодноразово висловлював скептицизм щодо військової допомоги та вимагав “вирішення” конфлікту шляхом перемовин, що неминуче включало б поступки з українського боку.
Настрої Трампа: фактор непередбачуваності
Характерною рисою політики Трампа є її непередбачуваність. Його рішення часто базуються на особистих переконаннях, інтуїції та політичній доцільності, а не на традиційних геополітичних доктринах. У випадку з Україною, його ставлення може формуватися під впливом низки факторів: від внутрішньополітичних розкладів у США до його особистих стосунків з іншими світовими лідерами. Заяви про “Америка передусім” можуть призвести до перегляду пріоритетів зовнішньої політики, де підтримка України може бути поставлена під сумнів на користь інших, на його думку, більш нагальних внутрішніх чи міжнародних проблем.
Навіть якщо сьогодні Трамп за нас, немає гарантій, що ці настрої залишаться незмінними. Історія свідчить, що позиції Трампа можуть еволюціонувати, а подекуди – і кардинально змінюватися. Тому для України вкрай важливо мати план “Б” і не покладатися виключно на одного зовнішнього партнера, яким би потужним він не був.
Стратегічна стійкість України: власні сили, ЄС та Міжмор’я
З огляду на ці потенційні ризики, Україна має зосередитися на трьох ключових напрямках для забезпечення своєї безпеки та стійкості:
Нарощування власних оборонних спроможностей: Це є найважливішим елементом. Україна повинна максимально використовувати всі можливості для розвитку власного військово-промислового комплексу, виробництва озброєнь, навчання та підготовки військових кадрів. Самодостатність у сфері оборони є запорукою національної незалежності та ефективності у протистоянні агресору, незалежно від зовнішніх обставин. Якщо для цього треба переводити економіку на військові рейки – це краще, аніж чекати, чи союзники не передумають із постачанням зброї.
Проблема поглиблюється потенційними загрозами зміни влади в країнах ЄС. В Румунії – ключовій країні для українського експорту, декілька місяців тому мало не прийшли до влади антиукраїнські сили, котрі виступають проти ЄС та грають на руку Путіну. Україна повинна враховувати сценарії, що буде, коли до влади у Франції прийде Ле Пен, а у Німеччині – пропутінська «AfD». Або коли у Польщі знову підігріються настрої до блокади українського кордону. Звідки ми тоді братимемо зброю? Тож надія насамперед на себе і своє виробництво зброї – має бути основною нашою стратегією.
Поглиблення співпраці з Європейським Союзом: ЄС вже продемонстрував значну підтримку Україні, надаючи фінансову, гуманітарну та, все більше, військову допомогу. Потенціал для подальшого поглиблення цієї співпраці величезний. Україна повинна активно працювати над інтеграцією до європейських структур, що не лише відкриє доступ до додаткових ресурсів, а й створить міцну інституційну основу для довгострокової підтримки. Європейська єдність у питаннях безпеки України є ключовою для стримування Росії.
Формування та зміцнення союзу Міжмор’я: Концепція Міжмор’я, що передбачає тіснішу співпрацю країн Балтійського та Чорного морів, може стати потужним геополітичним інструментом не тільки України, але й додатковим безпековим запобіжником для Балтії та Польщі. Створення такого альянсу дозволить країнам регіону об’єднати зусилля у сфері безпеки, економіки та енергетики, посиливши їхній колективний вплив та стійкість до зовнішніх загроз. Це особливо актуально, оскільки багато країн цього регіону мають власний досвід протистояння російському імперіалізму та розуміють важливість підтримки України. Спільні ініціативи, такі як розвиток транспортних коридорів, енергетичної незалежності та військової координації, можуть суттєво зміцнити безпекову архітектуру Східної Європи.
Зміни в політиці США, зокрема під впливом Дональда Трампа, ставлять перед Україною завдання постійної адаптації та зміцнення своєї стратегічної стійкості. Хоча американська підтримка залишається критично важливою, Україна не може дозволити собі покладатися лише на одного партнера. Нарощування власних сил є ключовими елементами забезпечення довгострокової безпеки та незалежності України в умовах мінливого світового порядку.
Автор: Валерій Майданюк
