Геополітика рідкоземів: чому світ грає за правилами Пекіна?
“Капіталісти продадуть нам мотузку, на якій ми їх повісимо” – казав російський комуністичний диктатор Ленін. Нинішня залежність західних країн перед китайською монополією на рідкісноземельні метали дуже нагадує цю ситуацію. Бажання зекономити привело Захід до закриття своїх переробних підприємств, поки Китай систематично інвестував у стратегічну галузь.
Світ у залежності від Китаю
Сьогодні Китай перетворив ринок рідкоземельних елементів на інструмент впливу, а спроби Заходу змінити свою залежність зможуть дати результат не раніше, ніж за десятиліття. Захід потрапив у рідкоземельну пастку Китаю, але винен у цьому не Китай, а власна недалекоглядність та бажання зекономити.
Рідкоземельні елементи давно перестали бути вузькоспеціалізованою сировиною для стратегічних галузей. Сьогодні вони становлять основу сучасної технологічної економіки, пронизуючи все – від мікроелектроніки й зеленої енергетики до систем зв’язку, лазерів і високоточної зброї. Будь-який смартфон, супутник або гібридний автомобіль містить у собі частину цього стратегічного ресурсу. Саме тому контроль над рідкоземами перетворився на питання національної безпеки і важіль геополітичного тиску.
За останні десятиліття Китай став абсолютним лідером у цій сфері, зосередивши у себе майже весь цикл – від видобутку до високотехнологічної обробки. На частку КНР припадає близько 70% світового видобутку і майже 90% переробки рідкоземів. Такий рівень контролю дає Пекіну можливість маніпулювати поставками, обмежувати доступ до сировини та використовувати експорт як інструмент політичного шантажу. Прикладом стала зупинка експорту до Японії у 2010 році та погрози обмежити поставки США під час торгових конфліктів.
Битва за рідкоземи
Попри свою назву, рідкоземельні елементи не такі вже й рідкісні. Проблема полягає в тому, що їх важко видобувати та розділяти, а собівартість часто робить виробництво нерентабельним. Поки західні країни закривали родовища через екологічні ризики та високі витрати, Китай інвестував у весь виробничий ланцюг, щедро субсидуючи галузь і створюючи промислові гіганти. Саме це дозволило йому випередити конкурентів і перетворитися на головного постачальника для всього світу.
Тобто, поки європейці та американці інвестували в Діснейленд та закривали власні шахти і заводи через нерентабельність, Китай наполегливо і невтомно інвестував у те, що було не вигідно західним корпораціям, але критично важливим для економіки.
Поки в країнах Заходу турбувалися екологічними мітингами та зменшенням власного вуглецевого сліду, Китай виявився єдиним, хто сконцентрував у своїх руках монополію на стратегічний ресурс, без якого сьогодні не зробити ані телефона, ані винищувача.
Показово, що спочатку весь видобуток та переробка рідкоземів були саме на Заході. А Китай лише наздоганяв і запозичував західні технології. Але в західних країнах почали поступово відмовлятися від видобутку та переробки рідкоземів на своїй території, ввжаючи за краще купити це дешевше в Китаї. Рахунок за недалекоглядність та безпечність для Заходу не забарився.
Пекін не приховує, що вважає рідкоземи стратегічним ресурсом. Під час загострень зі США він неодноразово запроваджував або скасовував експортні обмеження, вимагаючи від компаній докладної інформації щодо кінцевого використання металів. Такі вимоги експерти називають фактичною формою промислового шпигунства, оскільки вони дають Китаю доступ до чутливих даних оборонних та високотехнологічних виробників.
Як Захід втратив власні рідкісноземельні потужності?
І справа навіть не у видобутку рідкоземів, котрі є у багатьох країнах. А насамперед – у монополії на їхню переробку. Адже 90% світових потужностей переробки рідкоземів сконцентровано саме в Китаї. Тобто можна видобувати свої рідкісноземельні метали, але везти їх на переробку треба в КНР, бо лише там є необхідні заводи.
Захід намагається зменшити залежність від КНР, але це непросто. Виробництво рідкісноземельних магнітів зростає в Європі та Азії, відкриваються нові підприємства у Великій Британії та Естонії, ухвалюються програми стимулювання видобутку, а ЄС запроваджує законодавчі стимули для розвитку власних потужностей. Проте галузь потребує величезних інвестицій, десятиліття досвіду та складні технології, якими Китай володіє практично монопольним чином. Створення нових заводів у західних країнах ускладнюють екологічні вимоги, висока вартість енергії та дефіцит фахівців.
Іншими словами, навіть коли стало очевидним, що Європа критично залежить від тоталітарної комуністичної диктатури у постачанні рідкоземів, котрі є визначальними для технологічного розвитку, перейти до свого виробництва все-одно не може, бо турбується тим, що скаже Грета Тунберг.
Навіть коли постало очевидним питання технологічного домінування КНР над Заходом і стоїть дилема майбутнього виживання
Європи, в ЄС не здатні розплутатися з пастки екологічних норм, які самі створили.
Чи встигне Захід за прогресом?
Ба, більше – навіть якщо вже і негайно розпочати створення (а насправді – р відновлення) власних підприємств, то досягнути незалежності від Китаю вдасться лише щонайменше за десятиліття. Аналітики прогнозують, що США та їхнім союзникам знадобиться від 10 до 15 років, щоб створити повноцінний і конкурентоспроможний ланцюг постачання.
І поки триває боротьба за технологічну незалежність, Китай продовжує використовувати свою перевагу як інструмент тиску – як на американських виробників, так і на ключові оборонні галузі Європи, включно з Німеччиною, яка є одним із ключових партнерів України у постачанні зброї.
Монополія Китаю на ринку рідкісноземельних елементів стала критичним фактором глобальної безпеки. Пекін здобув стратегічну перевагу, яка дозволяє йому впливати на технологічні ланцюги постачання, диктувати умови та використовувати сировину як інструмент геополітичного тиску. Захід усвідомлює ризики та намагається вибудувати власні виробничі потужності, але шлях до незалежності буде довгим і складним.
У найближчі роки домінування Китаю залишатиметься фактично непохитним, що робить проблему диверсифікації постачання однією з ключових для майбутньої безпеки, обороноздатності та технологічного розвитку демократичних країн. Ця монополія Китаю також означає, що Китай має карт-бланш на воєнні та геополітичні авантюри, адже через рідкоземи ніхто Пекіну не зможе нічого дієвого протиставити.
Автор: Валерій Майданюк
