Чи здатна Україна боротися без американців?
Попри зміни настрою у Вашингтоні українська війна за незалежність не може бути припиненою шляхом поступок агресору та капітуляції жертви. Але навіть без американської підтримки наша держава може розраховувати на фактори, котрі додадуть імпульсу нашій обороноздатності.
Світ уважно спостерігає за непередбачуваною зовнішньою політикою США, яка за президентства Дональда Трампа перетворюється на джерело глобальної турбулентності. Америка, що десятиліттями позиціонувала себе світовим лідером і оплотом демократії, сьогодні сама підриває довіру до власних союзницьких зобов’язань. Висновки з цього вже робляться багатьма формальними американськими партнерами.
Нам буде складно покладатися на такого непередбачуваного союзника як США, особливо, за правління Трампа. І після Трампа ця країна більше не зможе претендувати на роль лідера та гаранта світової демократії, після того як публічно оголошує про зраду своїх союзницьких зобов’язань. Тайвань, Південна Корея, Польща, країни Балтії, ЄС чудово усвідомлюють, що в разі нападу на них Росії чи Китаю, з Вашингтона допомога може не надійти. Натомість звідти можуть прозвучати вимоги поділитися зі США викопними ресурсами, заплатити якісь неіснуючі “борги” чи вимога піти на поступки й віддати агресору майже все, що він хоче.
Може, звісно, такого й не станеться, але жоден державний лідер чи генеральний штаб тепер не може не підготувати “план Б”, на випадок, якщо США зрадять. Тому в нас немає вибору, як воювати за виживання незалежно від того, подобається це комусь у Вашингтоні, чи ні.
Україна вже вистояла без американської допомоги. Наша держава не вперше залишається наодинці з імперською агресією. Українці воювали тривалий час без американських озброєнь і не програли. Ми зупинили російський наступ під Києвом тоді, коли допомога Заходу лише починала рухатися. Історія нашої боротьби значно давніша за історію США як держави. Та навіть відкинувши ультиматуми Трампа, Україні не варто опускати руки й посипати голову попелом.
Європа нас не кине, бо усвідомлює ризики
Європейські еліти знають, що їхні країни будуть наступними жертвами російської агресії, якщо Росія отримає паузу чи перемогу в Україні. Тому допомагатимуть максимальними поставками зброї та грошей. Російські дрони вже порушують функціонування аеропортів у Нідерландах, Бельгії, Швеції та Німеччині. Там вже звикають до режиму припинення роботи аеропортів через “невідомі” російські безпілотники і мовчки несуть значні матеріальні збитки.
Еліти ЄС нарешті усвідомили очевидне. Після України Путін піде далі -= бо має можливість і відчуває безкарність. І зволікання коштуватиме їм суверенітету. Це розуміння невідворотно штовхає Європу до максимальної підтримки України зброєю, грошима та технологіями.
І є велика ймовірність, що спостерігаючи за хаотичною безвідповідальністю Трампа, Кремль спробує перевірити НАТО на міцність – недарма ж розвідка проводиться. Можлива атака на одну з європейських держав змусить Захід діяти разом. Тоді Україна точно не буде самотньою у війні. З нами стоятимуть поляки, які мають найвищий рівень націоналізму в Європі. І технологічні можливості Франції, Німеччини, Швеції та ін. Велика Британія теж не залишаться осторонь.
Слабкість Трампа може породити у Путіна фатальну самовпевненість. Напавши на Європу, він запустить процес, який зрештою знищить російський імперіалізм.
Зміни, які врятують Україну
Сьогодні Україні критично важливо провести реформи. Передусім – реформу мобілізації у форматі ротаційної служби. Армія має бути справедливою, а участь у війні не повинна бути лише для бідних.
Корупція у ТЦК потребує не косметичних змін, а демонстративних і жорстких рішень. Українці мають побачити, що система очищується. Необхідне реальне оновлення влади, а не ротація за принципом «свій на свого». Кілька гучних вироків топ-корупціонерам дадуть суспільству сигнал, що країна не рухається до прірви.
Ставки в долі України сьогодні вищі за особисті інтереси Зеленського. Критично важливо вже оновити владну команду та позбутися найодіозніших персонажів. Зараз країні як ніколи і негайно потрібен моральний контракт між державою та суспільством. Тільки він сформує атмосферу змін, довіри й шанси на перспективу. Це посилить наш потенціал стійкості. І коштуватиме чергового інсульту Путіну, який досі переконаний, що може нас дотиснути.
Нашу боротьбу не визначають політичні рішення у Вашингтоні.
Її не зупинять ультиматуми та шантаж. Зрештою Україна воює з Росією задовго то того, коли виникли США як держава, а американці як нація. Західні партнери нам вже прогнозували 3 дні, і два тижні, але реальність продемонструвала, що світ погано знає українців, які вже тисячу років демонструють вражаючі приклади боротьби, виживання та перемог.
Автор: Валерій Майданюк
