Що буде після капітуляції Європи?: сценарій, про який бояться говорити вголос

Ультиматум Путіна про «повернення НАТО до кордонів 1997 року», котрий був проголошений перед повномасштабним вторгненням в Україну, може невдовзі прозвучати повторно, але з більшими шансами на успіх. Що буде, якщо Москва, погрожуючи зброєю, прямо вимагатиме від Європи залишити Балтію і Польщу, а Трамп мовчатиме і лише згадуватиме про якісь  борги?

Що буде, якщо Захід поступиться?

У кінці 2025 року Кремль знову повернувся до однієї зі своїх найнебезпечніших вимог – ультиматуму про «повернення НАТО до кордонів 1997 року». Це означає фактичний демонтаж безпеки Центрально-Східної Європи, виведення військ Альянсу з країн Балтії, Польщі, Румунії, Фінляндії, а також визнання зонального поділу Європи під російський контроль. Такий ультиматум вперше прозвучав ще у грудні 2021 року, але тоді був відкинутий. Тепер же Москва озвучує його на тлі нової хвилі міжнародної нестабільності.

Москва бачить історичне вікно можливостей: Вашингтон робить вигляд, нібито зосереджений на загрозі Китаю, а президент Дональд Трамп декларує прагнення уникати втручання у європейські справи. Кремль намагається саме це використати – Путін пропонує США угоду про «нейтралітет» у можливому американо-китайському протистоянні. Формально – «взаємовигідну», фактично – капітуляційну для Європи.

Спробуймо спрогнозувати сценарій розвитку подій, за якого Трамп не втручатиметься, усунувшись від безпекової політики у Європі і залишивши європейцям самостійно дбати про свою безпеку.

За такого сценарію Сполучені Штати фактично дають Кремлю карт-бланш на перерозподіл силового балансу у Європі. У відповідь Росія обіцяє не втручатися у конфлікт Вашингтона з Пекіном.

На тлі ймовірної «угоди» з США Москва розгортає комплексну спецоперацію на сході ЄС. Диверсійні групи проникають до Естонії, Латвії, Литви та Польщі. Сепаратистські угруповання, створені за кримським і донбаським сценарієм, раптово захоплюють естонську Нарву та пробують прорвати кордони Балтії. Польща знову отримує удари російських ракет та шахедів – офіційно випадкових, фактично навмисних.

У Європі наростає паніка. Страх війни відчувається у кожній столиці.

Європейська розгубленість та масові заворушення

Кремль одночасно звинувачує НАТО та ЄС в «надмірній близькості» до кордонів РФ і нібито «задля миру» вимагає відступити з Центрально-Східної Європи. Це створює ідеальний ґрунт для внутрішнього розколу ЄС.

У країнах Західної Європи починають масові заворушення пацифісти, екологісти, радикальні ліві, частина мігрантських об’єднань та крайні праві – серед яких не бракує агентури Кремля. Вони вимагають «миру будь-якою ціною» і відмови від мобілізації. Студенти виходять на вулиці, протестуючи проти війни.

Франція та Німеччина, в політичному спектрі котрих “друзі Путіна” – одні з найвпливовіших партій, вагаються: відповідати силою чи спробувати домовитись. Італія, Іспанія та Португалія, віддалені від РФ, говорять про компроміси та «розумне зниження напруги». Тим часом Польща, Фінляндія та країни Балтії б’ють на сполох: потрібне негайне військове втручання ЄС.

Опозиційні сили в Німеччині та Франції – «Альтернатива для Німеччини» та партія Марін Ле Пен – вимагають поступок Путіну. Мовляв: у війну завжди можна вступити, а як її не допустити? Адже поганий мир – кращий за хорошу війну. Кремль отримує ідеальний інструмент впливу – європейську демократію, що паралізує саму себе.

Перший сценарій: Європа лякається і відступає.

Під тиском страху і внутрішнього розколу перелякана Європа погоджується на переговори та компроміси з Кремлем. НАТО виводить війська зі Східної Європи. Фінляндія, Польща, Балтія та Румунія залишаються сам-на-сам із російською армією.

Повторюється сценарій 1939–1940 років, коли Кремль поглинув Литву, Латвію, Естонію. Починається повзуча окупація Центрально-Східної Європи

За рік-два країни Балтії, частина Польщі та інші регіони поступово опиняються в зоні прямого російського контролю. Але на цьому все не закінчується.

Москва приходить на кордони Німеччини та Австрії

Але Західна Європа не довго тішиться миром та спокоєм. Російські війська вже перебувають на кордоні Німеччини, Австрії, на Балканах. Російські війська опиняються за кілька кроків від Берліна. У Північному та Середземному морі патрулюють російські кораблі та літають безпілотники. Дрони РФ вільно літають біля європейських аеропортів та військових баз, паралізуючи їхнє функціонування.

Москва починає вимагати від Західної Європи нових поступок:

розміщення російських військових баз на їхній території, що ще більше посилить російський вплив та контроль в цих країнах.

Вимоги поважати демократію – тобто віддати владу та ключові урядові посади представникам партії Марін Ле Пен та “Альтернативи для Німеччини”.

До Брюсселя може надійти вимога поставити на чолі ЄС Віктора Орбана.

Далі зайде мова про особливі права російських емігрантів в європейських країнах, а росіян там багато. Може навіть дійти до права росіян не підлягати місцевим законам, а бути підзвітними лише російському законодавству. Це означає, що якщо п’яні росіяни зґвалтували і вбили 13 річну дівчинку в Німеччині – судити їх буде російський суд, якщо захоче. А таких історій траплятиметься тоді дедалі більше.

Може дійти навіть до історичних компенсацій з боку Європи Росії: заплатити сотню-дві мільярдів євро за похід Наполеона на Росію в 1812 році, за російсько-шведські війни XVIII століття, за інтервенцію Антанти на початку ХХ століття.

Путін може навіть попросити країни Західної Європи допомогти грошима у фонд жертв нащадків агресії печенігів у Х столітті – і налякані європейці будуть змушені платити.

Але, як відомо, Росія добра, і може брати не грошима, а контрольними пакетами підприємств: Volkswagen, Renault, Zara, Philips, Rheinmetall і тд.

Поступово, ті, хто в Західній Європі обирали між війною і ганьбою, одержать і ганьбу, і війну. Але вже на своїй території – партизанську, криваву й майже безперспективну – зі значно гіршими позиціями та шансами на успіх і визволення.

Другий сценарій: Європа оговтується та дає рішучу відповідь

Другий сценарій – ЄС долає політичну шизофренію та страх. Країни мобілізують мільйон солдатів і спрямовують їх у Польщу, Балтію, Калінінград і Білорусь. Починається масштабна європейська військова операція проти російської агресії.

По Росії летять десятки тисяч ракет і сотні тисяч дронів. Фінляндія відкриває фронт на півночі і рушає на Петербург. ЄС офіційно запрошує Китай повернути «історичні території» у Сибіру, створюючи для Кремля бурхливу кризу.

Україна, підсилена півмільйонним з’єднанням європейських кадрових військових і добровольців, охоплює російські війська з флангів та оточує російські армії вторгнення, які перетворюються на безладну масу м’яса, перемішаного з маталобрухтом. На південно-східному напрямку ЗСУ дострілює залишки російських військ у Кримських горах, в долинах Кубані та під стінами Курської АЕС.

Російська Федерація перестає існувати як держава. Європа та Україна ліквідовують джерело загрози, яке трималося століттями.

Європа стоїть перед цивілізаційним вибором

Сьогодні Європейський Союз стоїть перед одним із найбільших рішень своєї історії. Вибір простий, але жорсткий:

• Або максимально допомагати Україні зброєю та людьми, коли ще є шанси перемогти, зберегти свободу та цінності.
• або обрати компроміси, ганьбу та ілюзію миру, щоб за кілька років отримати війну, але вже на своїй землі – з хаосом, окупацією, партизанщиною та значно меншими шансами на успіх

Історія показує: поступки агресору не приносять миру. Вони лише пришвидшують наступну війну. Європа має вирішити – чи захищати себе зараз, чи боротися за виживання пізніше.

Автор: Валерій Майданюк