Вимушені переговори без ілюзій

Новий раунд україно-російських переговорів за посередництва США знову повернув тему миру у світові заголовки. Проте за гучними заявами дипломатів приховується значно тверезіша реальність: жодна зі сторін не вірить у швидке завершення війни, а сам переговорний процес дедалі більше нагадує політичний ритуал, а не шлях до реального компромісу.

Нинішні перемовини є вимушеними як для України, так і для Росії. Вони відбуваються насамперед під тиском президента США Дональда Трампа. Київ іде на них не стільки з вірою у мир, скільки з прагматичного розрахунку. Україна воює за звільнення окупованих територій і очікує від США лише того, що випливає з союзницьких зобов’язань, а саме: військової допомоги, розвідданих і підтримки обороноздатності. Для Володимира Зеленського участь у переговорах є радше способом не дратувати Трампа і зберегти хоча б мінімальні поставки озброєнь та доступ до американської розвідки. Українська влада не має ілюзій щодо реальності миру на цьому етапі, але все одно входить у переговори без особливих сподівань на позитивний результат.

Війна як аргумент Кремля

Росія нині не має жодних об’єктивних причин зупинятися. Вона зберігає ініціативу на окремих ділянках фронту, майже захопила Мирноград, має серйозні успіхи біля Покровська та Гуляйполя, атакує українські позиції в районі Куп’янська.

Паралельно Кремль веде війну проти цивільного населення. Український тил потерпає від віялових відключень електроенергії, у Києві взимку загострилася проблема опалення через пошкоджену інфраструктуру. Удар по енергетиці свідомою тактикою Москви. Кремль намагається тиснути на українське суспільство важкими побутовими умовами, аби схилити його до прийняття так званого миру на російських умовах – фактично капітуляції.

Водночас Путін, попри агресивну риторику, залишається боягузливим. Він побоюється жорсткого і непередбачуваного тиску з боку Дональда Трампа, тому імітує переговорний процес, демонструючи Заходу показову «готовність до миру». Насправді ж Росія не робить жодних кроків для припинення війни, затягує час і прагне досягти своїх цілей суто військовими методами.

Абу-Дабі 2.0. Переговори без довіри

Формально на переговорах в Абу-Дабі мова йде про пошук шляхів завершення війни, однак склад делегацій і публічні сигнали з Москви швидко охолодили очікування.

Головна дипломатка Євросоюзу Кая Каллас прямо заявила, що Росія не демонструє жодної серйозної готовності до миру. За її словами, на переговорах Росію представляли переважно військові, які не мають мандата на політичні домовленості. ЄС, за словами Каллас, наполягає на посиленні тиску на Кремль, оскільки Москва лише імітує переговори. Паралельно Росія нарощує удари по цивільній інфраструктурі України, компенсуючи труднощі на полі бою терором тилу.

США між посередництвом і тиском

Американська позиція залишається ще більш суперечливою. Держсекретар Марко Рубіо визнав, що ключовим і фактично єдиним неузгодженим питанням є територіальне. Йдеться насамперед про контроль над Донецькою областю. За його словами, сторони намагаються звузити конфлікт до цього вузла, але саме він залишається найскладнішим.

Водночас Financial Times із посиланням на джерела повідомило, що адміністрація Трампа нібито пов’язує гарантії безпеки для України з її згодою відмовитися від Донбасу. Але Білий дім цю інформацію публічно спростував, заявивши, що роль США полягає лише у зближенні позицій сторін. Однак сама поява таких публікацій лише посилює недовіру Києва до намірів Вашингтона.

Показово, що у переговорах слабо представлений європейський фактор, котрий міг би зміцнити позицію Києва. Президент Франції Емманюель Макрон після розмови із Зеленським наголосив, що Європа має бути повноцінно залучена до переговорів, адже їхні наслідки безпосередньо стосуються європейської безпеки.

Зеленський, зі свого боку, підтвердив готовність говорити навіть безпосередньо з Путіним про території та Запорізьку АЕС. Водночас він чітко окреслив червоні лінії. Україна не торгує своєю територіальною цілісністю і не воює за свої, а не за чужі землі.

Помічник Путіна Юрій Ушаков у відповідь цинічно заявив, що Зеленський може приїхати до Москви. Ця риторика лише підкреслює небажання Кремля вести рівноправний діалог.

Найгостріші вузли переговорів

Наразі найважливішими темами в Абу-Дабі є територіальні питання та тема гарантій, котрі вже видаються ефемерними.

• Припинення вогню. Росія послідовно відкидає ідею навіть тимчасового перемир’я, доки не буде ухвалений її ультимативний план. США після зустрічей Трампа з Путіним також фактично зняли вимогу негайного припинення вогню. При цьому жодного реального механізму контролю за лінією фронту протяжністю близько 3 тисяч кілометрів не запропоновано.
• Територіальне питання. Обговорюються варіанти демілітаризованих зон або нейтральних сил, але Росія не погодилася навіть на них. Кремль наполягає на так званій «формулі Анкориджа», яка фактично означає визнання російських загарбань в Україні.
• Гарантії безпеки. Київ наполягає на юридично зобов’язуючих американських гарантіях, ратифікованих Конгресом США. Адміністрація Трампа не поспішає робити такі кроки і, за даними західних ЗМІ, намагається прив’язати безпекові та гарантії до територіальних поступок України. Українська влада неодноразово заявляла, що будь-які поступки на Донбасі створять для Росії оперативний простір для подальшого наступу і є стратегічною пасткою.

Показовим є й те, що спроби України уникнути нового Будапештського меморандуму шляхом забезпечення ратифікації американських гарантій безпеки в Конгресі, залишаються досить недалекоглядними. Якщо звісно, Київ не має ілюзій щодо мирних переговорів з Росією. Варто нагадати, що сумнозвісний закон про ленд-ліз, підписаний Джо Байденом, був ратифікований Конгресом. І це не завадило президенту Трампа його просто забути і одноосібно припиняти військову допомогу Україні. То які ж тоді можуть бути нові гарантії США, навіть вчергове ратифіковані Конгресом.

Нинішні україно-російські переговори не є шляхом до миру у класичному розумінні. Для України це вимушений дипломатичний маневр, покликаний утримати підтримку США. Для Росії це інструмент затягування часу і спроба знизити міжнародний тиск, не відмовляючись від війни.

Поки Кремль бачить можливість просуватися військовим шляхом і тиснути на український тил, реальних стимулів для миру він не має. А поки Вашингтон вагається між посередництвом і торгом, переговори в Абу-Дабі залишаються радше політичною декорацією. У цій реальності Україна продовжує воювати не за абстрактні формули, а за власне виживання і право на свою державу.

Автор: Валерій Майданюк