Між Міжмор’ям і ПАРЄ: геополітичні висновки для України

Після того, як в ніч на 25 червня більшість західноєвропейських країн у ПАРЄ зняли санкції делегації з РФ без будь-яких умов і поступок, Україну підтримали більшість країн регіону Міжмор’я.

Друзі, які пам’ятають історію

У відповідь на наміри повернути РФ у Раду Європи, делегація України відмовилася від участі у роботі ПАРЄ і попросила Верховну Раду терміново розглянути це питання. Проте, скандальне рішення європейських держав засвідчило, що Україна виявилася не настільки самотньою на європейській геополітичній арені. В знак протесту представники семи країн покинули сесійну залу ПАРЄ. Україну підтримали делегації Польщі, Грузії, Словаччини, Литви, Латвії та Естонії. Пізніше, цю ж позицію прийняла Швеція. Держави Центрально-Східної Європи оголосили про підготовку спільної резолюції щодо повернення РФ права голосу в ПАРЄ. А українська та грузинська делегації оскаржили рішення про повернення РФ в Ради Європи.

Представники 7 держав-учасниць Ради Європи оголосили  заяву про спільні дії на знак протесту проти безумовного повернення росіян.”Безумовне відновлення прав російської делегації без виконання жодної з численних вимог Асамблеї суперечить основним цінностям Ради Європи та її статуту. Цей крок посилає дуже неправильний сигнал країні, яка вдалася до збройної агресії, до отруєння, яка не дотримується прав своїх громадян і прагне дестабілізувати демократії в Європі”, – йдеться у документі, зачитаному в залі Ради Європи. Крім того, Польща також підтримала ініціативу підготувати нову резолюцію проти повернення Росії до ПАРЄ.

Список країн, які підтримали Україну дуже показовий, адже всі ці держави або мають кордони з Росією, або добре знають, що таке російська окупація та анексія. Український письменник Юрій Андрухович так прокоментував цю ситуацію: “Друзів пізнають у біді. Цього тижня у Страсбурзі вона заблиснула оновленим сенсом. Біда у нас одна і спільна. Її звати Росія, і в неї починається благодатний період «і обіцянок, і пробачень» з боку старої Європи. Дивлячись на мапу формально, кордонів з Росією нині з усієї сімки не має лише Словаччина, тож її делеґації особливий респект – вона побачила ще далі, ніж дозволяють кордони. Тому таке важливе це єднання, ця, nomen omen, європейська солідарність. Бодай уламок її – антиімперський, антиросійський, центрально-східний”. Водночас письменник шкодує, що в списку тих, “які не зрадили, бракує Чехії, Угорщини, Румунії. Вони ж, як і Польща та Словаччина, теж вишеградські. І були у них свій 1956-й та свій 1968-й”.

Водночас, участь Грузії публіцист відзначає позитивною дислокацією та фактично агітує за створення геополітичної Балто-Чорноморської коаліції. “Грузія робить цю імпровізовану балтійсько-чорноморську спільноту південнішою, додаючи Чорного моря рівно стільки, щоб його стало не менше за Балтійське. Бо в такій конфігурації всі ми стаємо морськими державами, навіть затиснута поміж Карпат Словаччина.  Тож сумна історія зі страсбурзьким свинством Заходу могла би беззастережно і нестримно перетекти в оптимістичну – про віднайдених вірних друзів, які, приречені існувати в межах того самого геополітичного простору, не полишають своїх у біді і йдуть геть від нестерпно скурвленої парламентської асамблеї з її аж надто добрими намірами” – емоційно реагує письменник.

Балтійський прецедент

Парламентські делегації цих центрально- та східноєвропейських країн, завдяки пережитому історичному досвіду, добре усвідомлюють, що означає збільшення російського впливу в Європі. В той час, як західні європейці, які не знали російської окупації, не вбачають жодної загрози ні в знятті санкцій з РФ, а ні в розширенні економічної експансії російського “Газпрому” в самому центрі Європейського Союзу. Ніхто з них не сприймає Росію як реальну проблему  для миру та безпеки в Європі, а напад на Україну вважають мало не дрібним непорозумінням між обома державами.  Розуміють цю ситуацію лише наші найближчі сусіди, які самі пережили російську анексію, зокрема країни Балтії.

Сьогоднішнє рішення західноєвропейських держав про повернення російської делегації в ПАРЄ стало фактично частиною плану з нормалізації відносин Заходу з Кремлем при одночасному невизнанні російських рішень щодо Криму. Український журналіст Віталій Портніков зазначає, що це “по суті, нагадує «балтійський варіант» ‒ ставлення Заходу до окупації Радянським Союзом балтійських країн”.

Після Другої світової війни, коли на території Латвії, Литви та Естонії прийшли окупаційні радянські війська, а самі країни оголосили “республіками Радянської Прибалтики», держави Заходу, разом зі США продовжували наполягати на незаконності приєднання цих країн до складу СРСР. Але при цьому відносини Заходу з СРСР будувалися так, ніби цієї проблеми не існує. “Відносини ‒ окремо, окупація ‒ окремо. Навіть більше, чиновники з «республік Радянської Прибалтики» ‒ тобто, по суті, представники окупаційної влади ‒ незмінно були присутні у складі радянських делегацій, які відвідували різні міжнародні заходи” – зазначає Портніков.

Сьогодні країни Західної Європи знову, видаються схильними пожертвувати малими країнами, заради збереження партнерських відносин з РФ. Врахування інтересів держави-окупанта, виглядають для Берліна та Парижа важливішими, аніж інтереси поневолених  Москвою народів і окупованих територій. Ситуація виглядає так, наче зі скасуванням санкцій проти російської делегації в ПАРЄ, робиться перший крок до такої ж моделі відносин із Кремлем, яка мала місце з окупованою Балтією. Анексія Криму та окупація Донбасу нібито й далі не визнаються, однак партнерським відносинам з РФ, схоже не заважають.

Перспектива Міжмор’я?

Спільний демарш країн Балтійсько-Чорноморського регіону з сесії ПАРЄ створив унікальний шанс звернути серйозну увагу на розбудову спільної співпраці, базованої на грунті протистояння РФ та без врахування Західної Європи. Де-факто, створюються теоретичні підстави для формування вже понад столітньої геополітичної ідеї – союзу Міжмор’я, або Балто-Чорноморського союзу. Принаймні чи не вперше на міжнародній арені, країни Міжмор’я виступили окремою групою проти інших європейських держав, будучи об’єднанні єдиним геополітичним інтересом.

Спільними зусиллями, група з цих 7-8 країн могла б навіть ефективно протидіяти прагненням західноєвропейських членів ПАРЄ отримувати подальший зиск від повернення російської делегації. Зокрема, якщо головним аргументом повернення росіян стали гроші – внесок РФ становить приблизно 33 млн. євро, або 7% від бюджету організації. Тоді, що робитимуть у ПАРЄ, якщо 8 країн відмовляться платити свої грошові внески до організації? Навіть якщо ця спільна утримана сума виявиться меншою, за російські 33 млн. євро, європейські чиновники відчують значну фінансову нестачу, і навіть довгоочікувані російські гроші не стануть для них порятунком.

Не кажучи вже про репутаційні та політичні втрати, якщо 7 чи 8 країн оголосить про припинення роботи чи навіть вихід з дискредитованої міжнародної організації, членом якої, стала держава-міжнародний злочинець. Спільна позиція країні групи Міжмор’я могла б змусити наших західноєвропейських партнерів задуматися над врахуванням інтересів країн Центрально-Східної Європи. Адже відновивши співпрацю з делегацією РФ у ПАРЄ можуть зазнати значно більших втрат.

Для України, підтримка сусідів по регіону також є сигналом для подальших геополітичних ініціатив та розширення партнерства з Польщею, Грузією та країнами Балтії, які вже протягують руку підтримки нашій країні на міжнародній арені. Однак, парламентські вибори в Україні, які відбудуться 21 липня, можуть змінити конфігурацію сил у Верховній Раді. Якщо перемогу здобудуть партії, орієнтовані на консенсус та пошуки компромісів з Москвою, то парламентська делегація від України може бути сформована з більш поступливих перед росіянами делегатів. А також з представників менш зацікавлених, і можливо навіть менш обізнаних щодо самої ідеї Міжмор’я.

Автор: Валерій Майданюк