Небезпеки і пастки відведення військ на Донбасі

Відведення українських військ на Донбасі, яке дуже нагадує відступ, загрожує виявитися черговим російським шахрайством та призвести до втрат українських територій.

“Мир понад усе”

Президент України Володимир Зеленський оголосив однією з головних амбітних цілей свого правління припинення вогню по всій лінії фронту і встановлення остаточного миру на Донбасі. Влада вже зробила для цього перший крок, відвівши збройні сили у Станиці Луганській та Золотому. Сторони повинні відійти від лінії на один кілометр і створити так звану двокілометрову буферну зону. Розведення триватиме три дні, а далі має охопити всю лінію розмежування. Відведення українських військ у Золотому та Петрівському є передумовою проведення зустрічі “Нормандського формату”, а дехто з експертів навіть назвав це “домашнім завданням” Москви для Зеленського.

Ідея президента Зеленського полягає в тому, щоб бойові дії нарешті припинилися, адже наразі сторони знаходяться настільки близько, що можна використовувати будь-яку зброю. Якщо відстань між воюючими сторонами становитиме два кілометри –  пряме використання стрілецького і важкого озброєння буде ускладнене, то ж бойові дії припиняються. Начальник Генштабу ЗСУ Руслан Хомчак заявив, що українські військові відійдуть на позиції 2016 року.

Розведення, або іншими словами, відступ українських  сил стали чи не найбільш спірною подією і призвели до масових протестів по всіх містах України, а низка патріотичних організацій навіть створила “рух опору капітуляції”. Багато військових експертів стверджують, що розведенням Україна здобуває проблем більше, аніж розв’язує, проте влада все-таки обрала курс на примирення з сепаратистами. Президент Володимир Зеленський особисто поїхав на лінію розмежування, де розмовляючи з добровольцями, в грубій формі, вимагав початку процесу розведення військ. Підтримку цих дій українського гаранта також висловив помічник Путіна Владислав Сурков.

Незважаючи на те, що згідно Мінських домовленостей, Україна мала б почати відведення ЗСУ після збереження бойовиками режиму тиші впродовж 7 днів, Київ розпочав відступ українських сил, попри продовження обстрілів з боку бойовиків. У відповідь на зауваження журналістів з приводу цих порушень, у Генштабі пояснили, що спостережна місія ОБСЄ не зафіксувала обстрілів 26 жовтня в межах ділянки розведення біля Золотого-4, про який звітували українські військові.

Показово, що нова влада не бажає помічати досвіду попередників, які у 2016 році у Мінську так само досягли домовленості, що українські війська та підрозділи армії РФ і так званих “сепаратистів” мають синхронно відійти від лінії конфлікту. Обов’язковою умовою початку такого розведення мало бути двостороннє припинення вогню, протягом щонайменше 7 днів. Однак російські бойовики, після укладення домовленостей, протягом трьох років так і не припинили обстрілів від того часу, то ж українські військові не поспішали залишати стратегічно необхідні позиції й не відступали.

Довірливий відступ

Нова влада наголошує, що анонсоване нею відведення військ є нічим іншим, як реалізацією домовленостей, підписаних ще в 2016 за президента Порошенка. Однак відмінністю є те, що тогочасна влада не прагнула реалізовувати підписане в односторонньому порядку, адже ворожа сторона навіть не починала виконувати взяті на себе зобов’язання.  Сьогодні ж, за наказом Зеленського, ЗСУ відводяться не у відповідь на дотримання бойовиками домовленостей, а з надією на їх виконання.

Весь контроль на виконання бойовиками своїх зобов’язань покладається на місію ОБСЄ, яка вже встигла здобути іміджу на надто об’єктивної організації в якій не всі спостерігачі є еталоном об’єктивності. Олег Жданов, військовий експерт, зауважує, що “в 2018 році Росія фактично витіснила з місії ОБСЄ представників Європи. Було кілька підривів, напади на екіпажі з європейцями. У результаті в місії ОБСЄ залишилися представники Казахстану, Білорусі, підконтрольних Росії. Їм не можна довіряти. Вони офіційно підтвердили відведення військ проросійськими терористами, але очевидці стверджують, що на блокпосту є бойовики”. До того ж, ОБСЄ не може не те що контролювати, але й навіть якісно моніторити ситуацію в Станиці Луганській та в Золотому.  Неодноразові фотографії, як спостерігачі ОБСЄ обіймалися з проросійськими бойовиками, засвідчують, що контроль над порушеннями домовленостей з боку сепаратистів лежить далеко за межею можливостей та мотивації місій ОБСЄ.

Небезпеки і пастки відведення військ

Водночас, низка експертів зауважує небезпеки, що їх несуть в собі відведення українських військових від побудованих за роки протистояння бетонних оборонних укріплень та рубежів, які ЗСУ тепер повинні залишити і відійти в поле напередодні зими. Головний редактор сайту «Цензор.нет» Юрій Бутусов зауважує, що “У нас зараз іде війна взводів і відділень. Немає великої війни армій. Звичайно, для будь-якої малої групи відступ на один чи два кілометри – це докорінна зміна ситуації на місцевості. В дуже багатьох випадках, це дуже серйозно буде позначатися на обстановці. До того ж, згідно аналізу статистики бойових втрат на фронті за 2018 рік, на першому місці були втрати від снайперського вогню. Цей вогонь ведеться не зі своїх основних позицій, а противник висувається ближче до наших позицій, займає безпечні схованки. Це не залежить від відстані, де знаходяться опорні пункти”, – каже Бутусов. Крім того, жоден сепаратистський снайпер не відмічатиметься у спостерігачів ОБСЄ, займаючи позицію для вбивств українських військових. Тож відведення військ зовсім не означатиме припинення смертей на фронті.

Зрештою, немає чітких механізмів відповідальності за порушення перемир’я, адже в Кремлі вкотре наголошують, що РФ не є стороною конфлікту, тому не може гарантувати відведення угруповань бойовиків “ЛДНР”. Дуже неоднозначним є те, що на тлі розведення військ, бойовики оголосили про “військові “навчання”. За словами ватажка терористичної організації “ЛНР” Леоніда Пасічника “навчання” є плановими, і на них будуть відпрацьовуватися прийоми ліквідації “наслідків кризових ситуацій”. Між іншим, чимало актів російської агресії, зокрема війна проти Грузії в 2008 році, відбувалися якраз в районах попереднього проведення “навчань” російської армії.

Отож “відведення військ” зумовлює більше питань, аніж відповідей. Не існує беззастережних доказів готовності РФ та їхніх донбаських колабораціоністів   до виконання домовленостей контактних груп.  Є велика небезпека того, що міста та селища, які опиняться в так званій “сірій зоні”, будуть захопленні бойовиками, як тільки українські війська залишать оборонні позиції. Адже поки що, єдиною гарантією, на яку зважали проросійські бойовики, була воєнна сила, а не підписані дипломатами папери.

Якщо ж найгірший сценарій, про який давно попереджає низка патріотичних сил, все таки відбудеться, і сепаратисти захоплять нові українські території, у Зе-команди вже не залишиться жодних відмовок виправдати свою некомпетентність і значно менше шансів відхреститися від тавра “зради”.

Автор: Валерій Майданюк