Російсько-польська історична війна та (не)втрачений шанс для України
Суперечка навколо історії, яка розгорнулася між Москвою та Варшавою, є зручною нагодою для України не лише відсунути на задній план польсько-українські історичні непорозуміння, але й знайти потужного партнера у протистоянні російській агресії і навіть сформувати воєнно-політичний союз для колективної оборони в Балто-Чорноморському регіоні.
Москва vs Варшава
З грудня минулого року між Росією та Польщею розгорнулася інформаційна війна на полі історичної політики. Російський диктатор Путін та низка російських чиновників високого рівня зробили резонансні заяви про те, що Польща напередодні Другої світової була союзницею Гітлера та агресором, окупувавши частину Чехословаччини після Мюнхенської угоди 1938 року, яка й стала причиною війни, а не укладений Сталіним пакт Молотова-Ріббентропа. У світлі таких інтерпретацій, в Москві також заявили що Червона армія не окупувала Польщу в 1939 році, а лише ввела війська на вже “нічию територію”, щоб “захистити споріднене білоруське та українське населення”, чим де-факто, повторили стару сталінську пропагандистську тезу.
У Польщі різко засудили такі висловлювання, а російського посла в Польщі викликали для пояснень до МЗС. Можливо, причиною таких ревізіоністських заяв російського диктатора стало небажання Польщі запрошувати Путіна на роковини початку Другої світової війни. Хоча для Польщі такий крок є цілком зрозумілим, враховуючи спільний напад СРСР та Німеччини на Другу Річ Посполиту і теперішню глорифікацію Сталіна в російській освіті, мас-медіа та пропаганді.
На фоні цієї інформаційної атаки на Польщу, Путін раптом дав вказівку знайти історичні архівні документи і “встановити”, що крім пакту Молотова- Ріббентропа в 30-ті роки було укладено і пакт про ненапад між Польщею і Німеччиною 1934 року. Путін вже назвав його пактом Пілсудський – Гітлер, намагаючись дошкулити Польщі передвоєнним минулим.
РФ також вирішила завдати удару по Польщі, розсекретивши і опублікувавши документи часів Другої світової війни про нібито злочинні дії проти українців і євреїв з боку і без того контроверсійної польської Армії Крайової. Цим кроком Москва спробувала залучити до атаки на Польщу Україну та Ізраїль, які включившись в битву на полі історичної політики, допомогли б РФ і завдати удару Польщі, і ще більше б поглибили історичний конфлікт з українцями та євреями. Але “розсекречені документи” не викликали будь-якої значної реакції ні в Києва, ні в Тель-Авіва.
Водночас, історична агресія Москви змусила Польщу перейти до оборони, і лідер правлячої партії “Право і справедливість” Ярослав Качинський заявив про необхідність виплат Росією репарацій за збитки, завдані Радянським Союзом в роки Другої світової війни. Польща також підтримала ініціативу Європейського парламенту, який в своїй резолюції поклав на СРСР рівносильну з нацистською Німеччиною відповідальність за початок Другої світової.
Про рівень мобілізації польської держави на історико-ідеологічному фронті проти провокацій Москви, свідчить рішення створити при офісі президента Польщі Анджея Дуди кризову команду за участю експертів та істориків, які мали б оперативно реагувати на брехню й маніпуляції російського президента Владіміра Путіна, які той збирався висловити під час промови на Світовому форумі Голокосту в Єрусалимі. Варшава цього разу вирішила зіграти на випередження, а уряд Польщі доручив підготувати серію платних статей в американських та ізраїльських газетах, в яких подасть польську версію історичних подій.
Однак Польща, як член Нато та потужний союзник США в Східній Європі не збирається знову ставати легкою здобиччю Кремля і навіть сміливо йде в інформаційну контратаку. Польські історики та політики, поширюючи правду про партнерство Кремля з Гітлером у 1939 році, завдали успішного іміджевого удару по образу Росії, як “країни-героя, яка перемогла нацизм”.
(Не)втрачений шанс для України?
Враховуючи, що перед воєнною агресією Кремль традиційно розпочинає кількарічну інформаційну війну проти майбутньої країни-жертви, як це було з Грузією та Україною, початок історичних нападок на Польщу є демонстрацією можливих майбутніх намірів російського диктатора. Зрештою, російські політики неодноразово повторювали, що половина Польщі разом з Варшавою колись входили до складу Російської імперії та Варшавського договору, а ще раніше, росіяни так само говорили про український Крим. А враховуючи, що значної російської меншини чи адептів російської мови у Польщі немає, не дивно, що як привід початку інформаційної агресії проти Польщі Путін розпочав історико-ідеологічне протистояння.
Показово, що Росія де-факто здійснює інформаційну агресію проти всіх ключових країн Міжмор’я: України, Литви, Латвії та Естонії, а тепер ще й почали звинувачувати Польщу. Така політика вкладається в традиційну канву російської зовнішньої політики: спочатку сформувати та поширити негативний образ країни, назвати її “фашистською”, накинути ярлик “посібника Гітлера”, звинуватити у порушенні прав меншин, а тоді вже й напад на цю країну подаватиметься як “акт справедливості”.
На фоні розгортання російсько-польської історичної війни, Україна отримала зручну нагоду не тільки дати спільну з Польщею інформаційну відсіч Москві, але й поліпшити свої напружені відносини з Варшавою. Історичні конфлікти між українцями та поляками відійдуть на задній план, якщо обидві країни інформаційно протистоятимуть Кремлю. Корисно було б організувати спільні наукові заходи та конференції українських і польських вчених, разом з поляками подати претензії до РФ про відшкодування шкоди за події часів Другої світової війни, організувати спільні урядові комісії по просуванню цієї проблеми на міжнародному рівні. Це не лише дозволить зміцнити відносини з Польщею, але й стане ефективним інструментом спільної протидії інформаційній агресії РФ.
Спільна інформаційна боротьба та партнерство українців та поляків проти експансіоністських намірів Москви не лише відсуне на другий план польсько-українську суперечку, суперечливу тему Волині, але й стане реальним першим кроком до імплементації вагомішого геополітичного об’єднання України та Польщі на теренах Міжмор’я. Таке об’єднання ефективніше протистоятиме Москві, аніж теперішні зусилля країн регіону, які борються проти спільного ворога поодинці. Але для втілення цієї геополітичної реальності потрібне насамперед бажання діючої української влади та Володимира Зеленського, який наразі не поспішає використовувати такий шанс для своєї країни.
Автор: Валерій Майданюк
