Україна між трьох морів: чому Київ не бере участі в інтеграційних процесах у Центрально-Східній Європі?
Поки в Україні, яка як ніхто на теренах Міжмор’я потребує геополітичної співпраці з країнами-сусідами для захисту від російської агресії, лише говорять про необхідність якогось об’єднання в Балто-Чорноморському регіоні, наші західні сусіди вже почали створення подібного проекту, але без нас.
Ініціатива трьох морів
“Ініціатива трьох морів” (Адріатичного, Балтійського та Чорного) стала неформальною платформою співробітництва 12 країн Центрально-Східної та Південної Європи, в яку увійшли Польща, Хорватія, Литва, Латвія, Естонія, Чехія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Румунія, Болгарія та Австрія. Всіх, крім Австрії, об’єднує соціалістичне минуле і перебування за “Залізною завісою”, а також статус “новачків” та “молодших партнерів” у ЄС, в якому володіють гегемонією Франція та Німеччина. Ініціатива спрямована на створення регіонального діалогу з економічних, енергетичних та інфраструктурних питань, однак має амбітні плани континентального масштабу.
Давно обговорювана ідея отримала практичне втілення лише після російської агресії в Європі, а перша зустріч групи “трьох морів” у складі лідерів 12 країн-членів ЄС відбулася в рамках саміту ООН у Нью-Йорку. Друга зустріч у хорватському Дубровнику вже стала офіційною подією народження об’єднання з назвою Тримор’я (3S). На перший саміт у Дубровнику в 2016 році, була запрошена Україна, але Київ тоді чомусь не відповів на запрошення і наша держава не стала однією з країн-засновниць.
Основним ініціатором і промоутером Тримор’я була Варшава, а польський лідер Анджей Дуда ще у 2015 році перед своєю інавгурацією заявив, що працює над ідеєю створення партнерського блоку держав від Балтійського до Чорного та Адріатичного морів. Оголошена ідея має глибоке коріння ще з геополітичних концепцій початку ХХ століття та проекті Міжмор’я (Intermarium), який намагався створити Юзеф Пілсудський. Ідея Пілсудського полягала у формуванні блоку держав Центральної та Східної Європи, що стали б противагою як Росії, так і Заходу, особливо Німеччині. Сучасна польська ініціатива Тримор’я трансформувалася в спільноту взаємної допомоги та захисту інтересів нових східноєвропейських членів ЄС, особливо в протистоянні ліберальної промігрантської політики Берліна і Парижа та консервативних урядів країн Центрально-Східної Європи. Об’єднання країн Тримор’я поставило за мету позбутися ролі периферійної зони ЄС та в буквальному розумінні втілити лозунг “Make Europe Great Again”, базуючись на ідеї, що авангардом європейського відродження має бути саме традиційна християнська Центрально-Східна Європа.
Після обрання Дональда Трампа президентом Штатів, статус Ініціативи трьох морів суттєво поліпшився, адже праві уряди Анджея Дуди й хорватської лідерки Колінди Грабар-Кітарович, здобули впливового союзника, який також зробив ставку на національно-консервативні цінності. За кілька років існування ініціативи відбулося 4 щорічних саміти у Дубровнику, Варшаві, Бухаресті та Любляні, на яких були присутні не лише лідери країн Тримор’я, але й президент США Дональд Трамп, президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр, президент Європейської комісії Жан-Клод Юнкер і представник МЗС КНР. Це яскраво демонструє зацікавленість проектом Тримор’я з боку ключових геополітичних гравців світового рівня.
На економічному рівні країни Тримор’я домовилися про спільну реалізацію інфраструктурних проектів таких як автомагістраль Північ-Південь “Via Carpathia”, яка з’єднує Клайпеду в Литві з Салоніками в Греції та трубопроводи транспортування скрапленого природного газу від Балтики до Адріатики з морськими терміналами в Польщі та Хорватії. Показово, що проект передбачає транспортування американського скрапленого газу, який Дональд Трамп вже давно марно переконує Західну Європу купувати у Штатів на противагу російському газу. Тож Тримор’я має шанс стати головним союзником та економічним партнером Вашингтона у Європі.
Підводні камені Тримор’я
У 2019 році стали помітнішими ідеологічні та геополітичні суперечності між США та старою Європою. Західноєвропейські політики почали вголос заявляти про побудову “нової Європи” від “Лісабону до Владивостоку” й розпочали повномасштабне повернення РФ у систему європейського простору. А економічним вираженням цієї політики “нового європейського мислення” став проект «Північний потік-2», проти якого різко виступили у Вашингтоні та в центральноєвропейських країнах. В цій ситуації, Дональд Трамп навіть вимагає від Європи визначитися: чи європейці із Заходом, чи з РФ? І поки Берлін та Париж роблять ставку на економічне співробітництво з Москвою, держави Центрально-Східної Європи в більшості виступають проти економічної колаборації з РФ.
Враховуючи роль Польщі, як нового економічного локомотива в регіоні, Варшава вже починає грати відносно самостійну роль у ЄС, й інструментом посилення цієї ролі може бути Ініціатива трьох морів. Польща має дуже амбітні плани перетворити Міжмор’я якщо не у конкурента Західної Європи, то принаймні у структуру, яка змусить Захід більше враховувати інтереси східних членів ЄС, а не лише диктувати їм з Брюсселя нові вказівки.
Водночас, спроби Польщі грати роль більш самостійного гравця та її статус країни-провідника американської політики в Європі, зустрічають дедалі більшу критику західноєвропейських політиків. Світова перса навіть констатує прояви суперництва між Польщею та ЄС, враховуючи, що на зимовій сесії ПАРЄ прийняла жорстку резолюцію щодо Варшави і розпочала процедуру моніторингу, що було вперше щодо країни-члена ЄС. Якщо додати до цього вимоги французького президента Емманюеля Макрона накласти санкції на Польщу за відмову від “біженських квот”, то відносини між Західною Європою та східними членами ЄС більш ніж непрості.
Показово, що ініціативу проведення саміту Тримор’я в Берліні та Парижі спочатку сприйняли досить прохолодно і навіть розглядали як спробу “центральноєвропейського сепаратизму”. Проте, коли на саміт Тримор’я звернули серйозну увагу представники КНР та лідер США – в Брюсселі змінили своє ставлення і на наступному саміті серед гостей були Жан-Клод Юнкер та інші лідери ЄС.
Водночас, проблемою для об’єднання Тримор’я може стати геополітична різновекторність, адже в той час, як деякі країни Тримор’я виступають проти надмірного впливу Брюсселя й зростання впливу Німеччини в ЄС, інших більше непокоїть зростання ваги Польщі як регіональної супердержави. В той час, як країни Балтії та Польща намагаються захиститися від російського експансіонізму в Європі, Угорщина та Австрія навпаки схильні не вбачати в Москвії ворога, і навіть не проти використати вплив РФ для просування своїх інтересів. Зокрема Австрія успішним прикладом енергетичної диверсифікації вбачає “Північний потік-2”, тож якщо вплив Росії у Відні та Будапешті посилюватиметься, Австрія та Угорщина, суто географічно, матимуть інструменти блокування інфраструктурних та енергетичних проектів між Балтикою, Адріатикою та Чорномор’ям. Однак, незважаючи на всі підводні камені, Тримор’я наразі залишається більше економічною ініціативою, хоча й цілком може в майбутньому трансформуватися у “східний аналог ЄС” і навіть у геополітичний оборонний союз.
Україна й Ініціатива трьох морів
Ініціатива Тримор’я мала б становити вагомий інтерес для України, адже більшість держав, що входять до Ініціативи мають спільні інтереси та підтримують Україну у війні з РФ. Однак Україна, як при правлінні минулого президента, так і теперішнього, чомусь не приділяє належної уваги цьому важливому регіональному проекту.
Коли готувався перший саміт Тримор’я у Дубровнику, Київ проігнорував запрошення. Потім українська сторона висловила зацікавленість щодо можливого формату української участі у саміті Тримор’я в Бухаресті. Процес запізнілого долучення до Ініціативи виявився важчим, тож було знайдено компромісне рішення – урядову делегацію України було запрошено до участі у Бізнес-форумі Ініціативи Тримор’я. Однак попри тривалі намагання українських урядовців добитися участі в форумі, на захід з Києва чомусь ніхто не приїхав, що також було негативно сприйнято учасниками Ініціативи.
У 2019 році, Володимир Зеленський у Польщі заявив, що Україна зацікавлена стати активним учасником регіональних проєктів та ініціатив Польщі, наприклад таких, як Тримор’я, та вже зараз співпрацює у рамках будівництва транс’європейської магістралі “Via Carpatia”. Але глава польського МЗС Яцек Чапутович, заявив, що Україна не може зараз приєднатися до Ініціативи трьох морів, оскільки до неї належать лише країни, які є членами ЄС. До того ж польський міністр пояснив, що “Тримор’я не варто пов’язувати з геополітикою, оскільки це лише інфраструктурний проект”.
Очевидно, що вказані польським дипломатом підстави не є категоричними та нездоланними перешкодами, і за потреби можуть коригуватися. Адже повноцінна архітектура безпеки Східної Європи та спільний антиросійський фронт неможливі без України та Грузії, які поки що знаходяться поза межами інтеграційних процесів. До того ж, як зазначає український політик Олексій Гончаренко, Україна та Грузія єдині, хто має безпосередній бойовий досвід протистояння російським імперським амбіціям, а пряма військова загроза від Росії може стати реальністю й для країн Балтії та Польщі.
До того ж Україні варто розуміти, що євроінтеграція та рух до членства в Нато є тривалим процесом, шлях до якого може мати проміжну зупинку – Тримор’я. Києву слід вже сьогодні наполегливіше працювати в балто-чорноморському напрямку, проводити консультації з лідерами країн, що є потенційними учасниками Ініціативи, організовувати зустрічі в центрально-європейських форматах, посилювати співпрацю з Польщею, країнами Балтії, Хорватією.
Крім того, Україні потрібно враховувати, що на фоні розбіжностей між Вашингтоном та Брюсселем, Тримор’я може отримати статус головного геополітичного партнера США, і навіть альтернативного геополітичного лідера Європи, який відіграватиме вагому роль в архітектурі безпеки Північної півкулі. Тож українцям не варто залишатися за бортом корабля, який може не лише стати для нас рятівним, але й якому прогнозують велике плавання.
Автор: Валерій Майданюк
