Чорноморська доктрина Сталіна як причина депортації кримських татар

Кремлівський тиран у 1944 році наказав депортувати у 70 потягах двохсоттисячний народ, побоюючись кримськотатарської загрози своїм загарбницьким намірам в Чорноморському регіоні.

Нація-колабораціоністів

18 травня вся демократична громадськість України  та країн Міжмор’я вшановує День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу, який Москва у 1944 році запланувала депортувати і знищити. Формальною причиною депортації цілого корінного народу Криму Сталін назвав “колабораціонізм” та “співпрацю з німцями” деяких представників кримськотатарського народу під час війни.

Однак в таке абсурдне формулювання не вірили навіть сам енкаведисти, адже якщо взяти відсоток колабораціонізму з нацистами, тоді депортувати в Сибір було потрібно насамперед росіян. Саме серед етнічних росіян за різними оцінками було від 1 мільйона до 2 мільйонів колабораціоністів, які з ідеологічних чи особистих причин вступили у нацистські військові формування і воювали проти СРСР. Серед них найвідомішими стали 800-тисячна РОА (Российская освободительная армия) полоненого радянського генерала Власова та сформована з росіян дивізія СС РОНА (Российская освободительная народная армия) або як її ще називали 29 дивізія СС (1-я пехотная дивизия СС “Россия”).

Крім цих колабораціоністських формувань було ще декілька десятків етнічних донських козачих та російських дивізій і корпусів, які воювали під прапором свастики. Навіть колишні білогвардійські офіцери приїхали з еміграції щоб вступити в бої за звільнення Росії від більшовиків в партнерстві з Адольфом Гітлером. Кількість колабораціоністів серед росіян перевищує відсоток випадків співпраці з нацистами усіх інших європейських народів. Однак росіян до Сибіру не депортували.

Чорноморська доктрина Сталіна

Вважається, що справжньою причиною рішення Москви депортувати кримських татар, разом з якими депортували й кримських вірмен та греків без огляду на відсутність звинувачень у колабораціонізмі, стала чорноморська геополітична доктрина Сталіна.

Окупувавши Центрально-Східну Європу та Балкани, Червона Армія впритул наблизилася до кордонів Туреччини, яка контролювала протоки Босфор та Дарданелли. Сталін розпочав безпрецедентний тиск на Туреччину, намагаючись нав’язати цій нейтральній країні договори про “партнерство” і доступ до чорноморських проток, в акваторії яких, Кремль запланував створення радянської військово-морської бази. Але в Туреччині добре пам’ятали, чим закінчився шантаж та примус до підписання таких “партнерських” договорів для країн Балтії у 1939 році, після чого ці країни втратили незалежність й були окуповані СРСР.

Чорне Море Сталін планував перетворити на радянське внутрішнє озеро, з якого радянський флот зможе контролювати Середземномор’я. В цей самий час Сталін вже вимагав, щоб під радянський контроль передали італійську колонію Лівію в Північній Африці. СРСР мав загарбницькі апетити й щодо північного Ірану, з якого його змушувала вивести війська західні союзники. Але на дорозі загарбницьких апетитів кремлівського тирана була Туреччина, яка чинила опір радянському тиску та проникненню комуністичних диверсійних груп всередину країни.

Для ведення війни проти Туреччини, головною воєнною базою мав стати Кримський півострів. І параноїдальна уява Сталіна вимальовувала у маніакальній голові тирана потенційних кримськотатарських зрадників та диверсантів, які стрілятимуть в спину радянським солдатам з почуття релігійної мусульманської та етнічної тюркської солідарності з турками. Тож слідуючи власним хворим шпигунським маренням, Сталін віддає наказ виселити цілий народ буквально за кілька днів у Сибір та Середню Азію. Щоб в тилу запланованого турецького фронту не було “неблагонадійних елементів”. Звісно, кремлівський диктатор не міг оголошувати, що кримські татари потенційно можуть заважати загарбницьким намірам Сталіна захопити країни Близького Сходу, зокрема Туреччину. Тому й було вигадано вже стандартне для радянської репресивної машини формулювання “ізмєна родінє”, за яким в СРСР вже було відправлено на той світ мільйони людей різних національностей.

Крим же було вирішено зробити суто російською територією, задля чого з внутрішніх областей РФСРР було зібрано десятки тисяч переселенців, переважно тих, хто не мав роботи у своїх селах, і відправили освоювати теплий кримський півострів. Після війни для зміцнення “русского духа” на півострові, до Криму почали відправляти на пенсію енкаведистів, відставних військових та номенклатурників, яким спеціально виділяли житло та організовували прописку.

А законних власників кримських будинків та земель – близько 180 тисяч кримських татар замкнули у 70 товарних вагонів і повезли до Центральної Азії. Ця депортація в перші місяці вбила близько половини кримських татар, і весь цей народ до кінця існування СРСР жив з тавром “зрадників батьківщини” без права повернення на півострів. Коли ж киримли повернулися в 1991 році – вони зустріли ворожість з боку нових російських власників їхніх жител та. А в 2014 році кримські татари втратили батьківщину вдруге. І реалії життя під російською окупацією ставлять під загрозу подальші перспективи розвитку цього історичного народу.

Кримський ключ до безпеки Міжмор’я

Сьогодні кримські татари залишаються чи не найвагомішою організованою силою, яка не покладає зусиль задля звільнення анексованого півострова. Саме кримські татари регулярно нагадують світовій спільноті та українській владі про необхідність подальшого тиску на РФ. Організовують блокади захопленого агресором півострова та анонсують мирні марші на Крим, заради привернення уваги демократичної світової спільноти до кричущих фактів порушення російськими окупантами прав людини.

Однак розвиток та спільні безпекові ініціативи країн Міжмор’я не можуть бути повноцінними, поки Крим залишається під російською окупацією, а над південною Україною висить перманентна загроза російського вторгнення. Більше того – Кримський півострів є ключовим з геополітичної точки зору регіоном Південного флангу Міжмор’я. То ж рано чи пізно, але Крим повинен бути звільненим від російської окупації заради розвитку свободи та демократії на теренах Міжмор’я і в усій Центрально-Східній Європі. І кримські татари є одним з головних рушіїв звільнення півострова, без якого Міжмор’я, як геополітична Балто-Чорноморська спільнота не буде повноцінним.

Автор: Валерій Майданюк