Створення оборонного антиросійського союзу у складі України, Польщі, країн Балтії, з можливим подальшим долученням інших країн стало не просто нагальною потребою, а питанням виживання демократій у Центрально-Східній Європі.
Причина 1. Стримування росії.
Коли на сході Європи, замість низки геополітично самотніх держав сформується союзний оборонний моноліт, такий як Нато – росіяни засунуть свої шовіністичні амбіції про відновлення імперської величі далеко за порєбрик.
Сумарна кількість економічного, військового та демографічного потенціалу країн Міжмор’я (Україна, Польща, країни Балтії, Молдова, Грузія) унеможливить навіть виникнення бажання у росіян розпочинати війну проти союзників. А якщо до Міжмор’я в перспективі долучиться Туреччина чи Британія – сукупний потенціал країн оборонного блоку перевищить військові, економічні та демографічні ресурси російської федерації.
Створення союзу Міжмор’я (Балто-Чорноморського союзу) навіть у складі кількох країн, вже створить для Москви геополітичну пастку, в яку російський ведмідь не захоче пхати лапу, воліючи за краще продовжувати ображено її смоктати.
Причина 2. Порятунок потопаючих справа самих потопаючих.
Попри наявність союзників, під головним ударом російської агресії все-таки перебувають Україна, Польща, Литва, Латвія, Естонія, Молдова, Грузія. Нато як система гарантій безпеки, може дати збій, як це показали перші заяви очільників Альянсу в лютому-березні 2022 року. Тому додатковий варіант оборонного союзу, у вигляді країн, які точно прийдуть на допомогу у випадку війни, ніколи не завадить.
Згідно статистики, населення Франції, Німеччини, Італії не має великого ентузіазму захищати зі зброєю навіть свою країну (показникина рівні 20-30 % готових воювати за батьківщину), а за країни Балтії і поготів. Не можна виключати варіанту, коли у випадку російського вторгнення, частина членів Нато висловить глибоку занепокоєність чи пообіцяє надіслати сухпайки та бронежилети наступного року.
Тому створення оборонного союзу Міжмор’я лише посилить безпеку в Східній Європі, на випадок, якщо Нато дасть збій чи не виправдає всіх сподівань. В Міжмор’я входитимуть країни, які не шукатимуть компромісу та переговорів з росією, яким не треба буде пояснювати, навіщо ми відправляємо зброю та війська на схід і які точно не вагатимуться удобрювати землю Міжмор’я російськими окупантами.
Причина 3. Міжмор’я – частина нашої історії
Геополітична єдність країн та народів між Балтійським і Чорним морями в різних конфігураціях існувала століттями. Першою такою формацією була Київська Русь, котра контролювала шлях з «варяг у греки» і підкорила цивілізованій владі дикі угро-фінські племена Залісся, на болотах яких сформувалася Москва.
Пізніше на цих теренах постало Велике князівство Литовське, яке згадують як один з позитивних періодів нашої історії. Українці з литовцями та союзниками поляками успішно зупиняли загрозу як зі сходу, так і з заходу. За часів правління литовської династії в об’єднаному князівстві панувала мова, релігія та правова система Київської Русі, а українці володіли найширшими культурними правами.
Ще однією геополітичною формацією Міжмор’я стала Річ Посполита. Разом з поляками та литовцями українці успішно громили московські армії, спалювали Москву і навіть ставили на московський трон своїх царів. Однак, Речі Посполитій окрім сильних, були властиві й слабкі сторони. В 1654 році від ворожнечі між українцями та поляками виграла лише Москва, захопивши Україну та смертельно ослабивши Польщу. А після кількох поділів Речі Посполитої між Росією, Австрією та Пруссією, під російською владою опинилася навіть Варшава.
Сучасна концепція Міжмор’я, як геополітичного союзу демократичних держав між Балтійським та Чорним морем, задля своєї успішності, повинна бути вільною від попередніх історичних помилок Речі Посполитої. Спільне співіснування українців, поляків та литовців в одній геополітичній реальності повинно ґрунтуватися на засадах поваги до суверенітету кожної нації, культури, мови та релігії, без жодної імперської зверхності чи шовінізму. Історія засвідчує – коли українці, поляки та литовці перебували в союзі – Москва боялася навіть носа в Європу потикати.
Причина 4. Євроатлантичним союзникам завтра може бути не до нас.
Приклад Бориса Джонсона примусив багатьох задуматися: а що як завтра у США чи Британії зміниться влада, прийде інша партія, інші політики, котрі проводитимуть курс «умиротворення» росії і шукатимуть компромісів з російськими вбивцями? Або ставитимуть екологічні наративи вище безпеки у Європі та просуватимуть закриття європейських енергетичних підприємств на догоду торгівлі з «Газпромом»? Хто прийде нам на допомогу, якщо Штати накриє нова хвиля расових бунтів, а у Білому домі засядуть ізоляціоністи-пацифісти?
А якщо Україна буде учасницею оборонного союзу з сусідніми країнами, «Немитая» знатиме, що жертва не одна, що Україні допоможуть. Якщо в Москві знатимуть, що їй протистоятиме не лише ЗСУ, але й добре оснащена армія Польщі, добре екіпіровані та мотивовані балтійські війська – бажання починати війну в росіян буде значно менше.
Історія воєн вкотре підтверджує: у більшості випадків нападають на слабких, коли існує спокуса легкої перемоги. А на сильних, добре озброєних та підтримуваних союзниками агресори бояться нападати.
5. Польща та країни Балтії – наші найближчі союзники.
Польща та країни Балтії чудово розуміють загрози з боку росії і те, що після України вони можуть стати наступними, тому допомагають українській армії як своїй.
Польща першою почала постачати Україні танки, поки західноєвропейські країни розмірковували, чи не роздражнить це росію. Естонія дала Україні допомоги, яка дорівнює третині військового бюджету Естонії, а це багато про що свідчить. А кампанії зі збору «народних байрактарів» для українського війська в Польщі, Литві, Латвії та Естонії стали безпрецедентним прикладом союзу народів.
Більше того, той факт, що десятиліттями перебуваючи в умовах спільної загрози, Україна досі не створила оборонного антиросійського союзу з найближчими сусідами – приклад злочинного недбальства і навіть геополітичної халатності, котра призвела до величезних жертв.
Тож ідея створення Міжмор’я вимагає свого втілення вже сьогодні, інакше завтра буде пізно.
Автор: Валерій Майданюк
Discussion about this post