Міжмор’я: ідея, яка чекає свого часу
Валерій Майданюк
Створення оборонного союзу в складі України, Польщі та країн Балтії з можливим подальшим долученням інших держав, зацікавлених у захисті від російської експансії, стало не просто нагальною потребою, але й питанням виживання демократій у Східній Європі.
Антиросійський щит
Балто-Чорноморський союз, «Міжмор’я», «Інтермаріум» – так називають ідею створення військово-політичного блоку в регіоні між Балтійським та Чорним морями. Ідеї колективної оборони країн Східної Європи від російських загарбників вже сотня років, але з початком російської агресії проти України про неї почали активніше говорити й українські високопосадовці.
Суть концепції Балто-Чорноморського союзу передбачає, що Україна, а також Молдова і Грузія найближчими роками не стануть членами НАТО через низку причин, але наявність спільного ворога повинна стимулювати країни до колективного захисту. І хоча в Грузії тимчасово править проросійська влада – це не скасовує дамоклового меча кремлівського вторгнення. Водночас існує розбіжність щодо гостроти російської загрози між східними та західними членами НАТО: Польща та країни Балтії надзвичайно зацікавлені у додатковому зміцненні оборони Східної Європи від посягань Москви.
Існують й серйозні побоювання щодо 100-відсоткової готовності США чи країн Західної Європи воювати за країни Балтії, Польщу чи Туреччину у разі російського вторгнення або гібридної війни із застосуванням сепаратистів. Особливо якщо до влади прийдуть проросійські західні політики, такі як Ле Пен чи Трамп. Сусідство з Росією – це той випадок, коли варто мати запасний варіант навіть крім НАТО. Альянс як система гарантій безпеки може дати збій, тому додатковий варіант оборонного союзу у вигляді країн, які точно прийдуть на допомогу у випадку війни, – ніколи не завадить.
Країни Східної Європи, які межують з Росією, є «друзями по нещастю» і мають глибокі історичні шрами від російського імперіалізму. Держави Балтії, в яких мешкає значна російська меншина, перебувають під гострою загрозою російської експансії. Польща, з огляду на сумний історичний досвід «допомоги» західних союзників у 1939 році, також має вагомі підстави для формування оборонного союзу з сусідами регіону.
Розглядаються й ідеї створення Балто-Чорноморського союзу в широкому форматі. В перспективі до оборонного блоку могли б вступити Румунія, Білорусь (після ліквідації режиму Лукашенка), Туреччина, а також Фінляндія, яка взимку 1939-1940 років також безрезультатно чекала допомоги від західних союзників. Вітається й вступ у Балто-Чорноморський союз незалежних республік Кубані, Дону, Ічкерії, Татарстану і т.д.
Активним учасником Балто-Чорноморського блоку може стати й Велика Британія, котра першою розпочала поставки зброї Україні, зокрема – найновіших протитанкових комплексів NLAW. Британія після виходу з ЄС прагне брати більшу участь у світових процесах, повернути статус світової супердержави й втілює концепцію «глобальної Британії». Задовго до російського вторгнення Велика Британія почала активно допомагати Україні з модернізацією армії та флоту. 17 лютого 2022 року було оголошено про формування військово-політичного альянсу в форматі тристоронньої співпраці України, Польщі та Великобританії для протидії російській загрозі.
Допомагаючи Україні, Британія виконує й свої міжнародні зобов’язання захищати суверенітет України у випадку агресії, підписані у 1994 році в Будапешті. Але крім цього, підтримуючи Україну, Британія повертає свій глобальний вплив та запобігає переділу кордонів у Європі.
Кремль охоче нападає на одинокі країни, проте коли на сході Європи замість низки геополітично самотніх держав сформується союзний оборонний моноліт – росіяни засунуть свої шовіністичні амбіції про відновлення імперської величі глибоко за порєбрик. Створення Балто-Чорноморського союзу навіть у складі кількох країн зумовить геополітичну пастку для Москви, в яку російський ведмідь не захоче пхати лапу, воліючи за краще продовжувати ображено її смоктати.
Балто-Чорноморський союз в нашій історії
Насправді українські землі були в балто-чорноморській єдності з найдавніших часів. Першою такою формацією була Київська Русь, котра контролювала шлях з «варяг у греки» від берегів Балтійського до Чорного морів.
Пізніше на цих теренах постало Велике князівство Литовське, яке у складі Литви, Білорусі й України простягалося від Балтійського до Чорного моря й було одним з найсвітліших періодів історії українського народу після занепаду Київської Русі. Ще однією геополітичною формацією Міжмор’я стала Річ Посполита. Разом з поляками та литовцями українці успішно перемагали московські армії, спалювали Москву і навіть ставили на московський трон своїх царів. В час, коли українці, поляки та литовці перебували в союзі, – Москва боялася навіть носа в Європу потикати.
В ХХ столітті ідею геополітичної єдності регіону Міжмор’я висловлював Михайло Грушевський, а український геополітик Юрій Липа обґрунтував «Чорноморську доктрину», в якій вказував на історичну спільність орієнтації за віссю від балтійських країн до Чорного моря. Вже на початку 1990-х років Народний Рух України також активно просував проєкт Балто-Чорноморського союзу разом з білоруськими патріотами.
Ідея «Міжмор’я» (пол. Międzymorze) набула широкої популярності в колах польської інтелігенції у 1920-х роках. Тогочасний польський лідер Юзеф Пілсудський вважав, що такий союз дозволить уникнути державам Центральної Європи домінування Німеччини та Росії. У 2016 році за ініціативи Польщі та Хорватії створено ініціативу «Тримор’я» – партнерського блоку держав від Балтійського до Чорного й Адріатичного морів, куди у червні 2022 року увійшла й Україна. Однак це не військово-політичний, а економічно-інфраструктурний проєкт, котрий не зменшує зацікавленості польських політиків у реалізації ідеї «Міжмор’я».
Дехто з польських правонаціоналістичних діячів вбачає у цій ідеї відновлення Речі Посполитої, проте очевидно, що сучасна концепція Міжмор’я як геополітичного союзу демократичних держав між Балтійським та Чорним морем повинна бути вільною від минулих історичних помилок Речі Посполитої. Ба більше, військовий потенціал загартованої у війні української армії є надійною гарантією гідного статусу України в такому союзі.
А як же НАТО?
Жодні юридичні фактори, такі як членство в НАТО, не перешкоджають Польщі чи Литві бути учасницями інших альянсів. До прикладу, США та Британія, окрім НАТО, є членами оборонних блоків у індійсько-тихоокеанському регіоні — АНЗЮС та АНЗЮК. А ще раніше існували міжнародні блоки СЕНТО і СЕАТО. Тож створення оборонного союзу на теренах Міжмор’я лише посилить безпеку в Східній Європі на випадок, якщо НАТО дасть збій чи не виправдає сподівань.
Адже достатньо перемоги на чергових виборах якихось проросійських популістів у Франції або Італії чи миролюбних лейбористів у Британії – і питання повноцінної оборони НАТО від Росії, котра потенційно вторгнеться в латвійську Латгалію чи знову запустить ракети по Польщі, відкладається в довгий ящик.
Зміни у внутрішній політиці ключових країн НАТО примусили польських та балтійських політиків задуматися: хто прийде нам на допомогу, якщо Штати накриє нова хвиля расових бунтів, а у Білому домі засядуть ізоляціоністи-пацифісти? А якщо Вашингтон буде надто зайнятий протистоянням з Пекіном? В якийсь момент євроатлантичним союзникам завтра може бути не до Східної Європи.
До того ж суспільства країн НАТО не надто готові до повномасштабної війни заради суверенітету кордонів Естонії чи Польщі. За даними дослідницької компанії YouGov, лише 20 % німців готові долучитися до захисту батьківщини у випадку військового нападу. Незначною мірою відрізняються ці показники у Франції, Італії, Нідерландах та інших країнах. Серед великих європейських країн найбільша кількість готових обороняти батьківщину лише в Туреччині, Україні та Польщі.
Не можна виключати варіанту, коли у випадку російського вторгнення в Латвію чи Естонію частина членів НАТО висловить глибоку занепокоєність і пообіцяє надіслати на допомогу бронежилети та патрони наступного року. Натомість у Балто-Чорноморський союз увійдуть країни, які не шукатимуть компромісу та переговорів з Москвою і їм не треба буде пояснювати, навіщо відправляти зброю та війська на схід.
Потенціал Балто-Чорноморського союзу
Більшість потенційних учасниць Балто-Чорноморської осі вже тою чи іншою мірою втягнуті в гібридну, інформаційну, історично-ідеологічну, економічну, холодну або й гарячу війну з російською агресією. Залишається лише «узаконити» відносини.
Польща першою почала постачати Україні танки, поки західноєвропейські країни розмірковували, чи не роздратує це Росію. Естонія надала Україні допомоги, яка дорівнює третині її військового бюджету. А кампанії збору «народних байрактарів» для українського війська в Польщі, Литві, Латвії та Естонії стали безпрецедентним прикладом дружби народів.
Ймовірний Балто-Чорноморський союз за своїм економічним, демографічним та військовим потенціалом міг би бути формуванням, яке не лише відіб’є бажання у росіян потикати носа у Східну Європу, але й перевершить Ерефію за низкою силових факторів. У демографічному відношенні сума населення Туреччини, України, Польщі та країн Балтії перевищують 143 млн населення Росії. Армія та військово-морський флот Туреччини значно випереджають за озброєннями російські застарілі кораблі. У поєднанні з добре загартованими та технічно оснащеними у війні з Росією збройними силами України та армією Польщі оборонний потенціал Балто-Чорноморського об’єднання становитиме серйозну перешкоду російському імперіалізму.
Новий безпековий союз у Східній Європі не замінює, а лише доповнить членство в НАТО та допоможе Україні не залишатися наодинці, поки членство буде досягнуто. Якщо в Москві знатимуть, що при новому вторгненні їй протистоятиме не лише ЗСУ, але й добре оснащена армія Польщі та мотивовані балтійські війська – бажання починати війну в росіян буде значно менше.
Україні давно варто було почати будувати військово-оборонний альянс з країнами, для яких питання захисту від російської агресії історично стало національною ідеєю. А те, що десятиліттями перебуваючи в умовах військової загрози, Україна не створила оборонного союзу з найближчими сусідами, – приклад злочинної геополітичної недбалості, котра призвела до величезних жертв.
Автор: Валерій Майданюк
