Угро-сербський союз: іскри воєнного конфлікту на Балканах?
Теоретики об’єднання Міжмор’я розглядали потенційний безпековий союз між країнами регіону у різних форматах, зокрема звучали пропозиції будувати Балто-Чорноморський союз на базі Вишеградської четвірки або вже існуючого економічного формування – Тримор’я. Але після недавніх подій на Балканах два останніх варіанти можуть бути ускладненими приготуваннями до нової балканської війни.
Проросійська орієнтація Угорщини і Сербії та зростаюча напруженість на Балканах виливається у формування двох протилежних військових блоків, що загрожує регіональній стабільності. Сербія, яка протягом 30 років дотримувалася нейтралітету, оголосила про плани створення військового союзу з Угорщиною, котра досі з незрозумілих причин чомусь залишається країною-членом ЄС та НАТО.
Цей крок Бєлграда став відповіддю на формування оборонного альянсу між Хорватією, Албанією, котрі обидві є членами НАТО, та частково визнаним Косово. Показово, що цей союз виник по-перше для покращення можливостей інтеграції Косово до НАТО. А по-друге, став відповіддю на посилення мілітаризації Сербії. Ініціатива Хорватії, Албанії та Косово, оголошена 18 березня, має на меті посилити співпрацю у сфері оборони, боротьбу з гібридними загрозами та сприяти євроатлантичній інтеграції. Існує ймовірність, що до цього союзу приєднається й Болгарія.
Реакція Сербії була різкою, особливо з огляду на те, що Белград вважає Косово невід’ємною частиною своєї території. Оголошення про цей союз викликало занепокоєння через ризик розмороження конфлікту в регіоні.
Ситуація ускладнюється тим, що Косово стикається з безпековими викликами. Протягом останніх півтора року на півночі країни, населеній етнічними сербами, сталися два гучні теракти, в організації яких влада Косово звинувачує Сербію. Ще раніше серби на півночі Косова протестували проти косовської влади й демонстрували готовність до воєнного спротиву. Крім того, процес створення армії Косова штучно стримувалося Заходом, а безпеку країни гарантував миротворчий контингент НАТО KFOR.
Але після повернення Дональда Трампа до Білого дому, існує ризик зміни політики США щодо Косова. Трамп раніше пропонував передати північну частину Косова Сербії, і ця ідея може знову набути актуальності. Крім того, США можуть розпочати розмови про виведення сил США чи навіть військ KFOR, що поставить Косово під загрозу сербської інтервенції. У відповідь на ці виклики, Косово активізує зусилля зі створення власної армії та намагається знайти союзників.
Натомість військовий союз Сербії та Угорщини викликає багато питань, хоча насамперед – лише в тих експертів та журналістів для яких мета цього союзу залишається неясною. Чимало європейських медійників досі розглядають відносини на континенті крізь призму панування міжнародного права та світових демократичних цінностей, котрі сьогодні постали під великим знаком питання. Поки європейські аналітики сумніваються, чи може Угорщина воювати разом із Сербією у випадку конфлікту з Косово, Албанією та Хорватією і вважають, що цей крок є лише політичним сигналом: Сербія демонструє, що має союзника всередині ЄС та НАТО.
Однак, якщо поглянути на природу диктаторських режимів (а сьогодні Віктор Орбан та Александар Вучич мають великі проблеми з протестами в своїх країнах), додати до них історичні національні комплекси та імперські амбіції угорців та сербів, і помножити їх на руйнування світового порядку міжнародного права, де починає домінувати лише право сили – не важко здогадатися, для чого формуються військові союзи. Не варто виключати варіанту, що коли Росія нападе на країни ЄС, а Вашингтон утримається від активних дій – і тоді лідери Сербії та Угорщини можуть використати загальний безпековий хаос в регіоні для повернення, тобто – окупації деяких своїх колишніх володінь. Між іншим Україні варто слідкувати за ситуацією на українському Закарпатті та біля його кордонів.
На жаль реакція НАТО на ці події є дуже стриманою. Альянс вважає, що створення таких союзів не суперечить його статуту, і впевнений, що присутність миротворців дозволяє контролювати ситуацію в регіоні.
Однак, така впевненість може бути надзвичайно оманливою. Зміна зовнішньої політики США та виклики, з якими стикається НАТО, можуть призвести до зменшення присутності Альянсу на Балканах.
І тоді нові військові союзи на Балканах можуть стати фактором геополітичного та військового розколу регіону і навіть загрожують поновленням бойових дій між давніми історичними противниками. Натомість Західна Європа, як завжди, запізнюється з реакцією, щоб не допустити нової різанини на Балканах, на котру в Кремлі вже, цілком можливо, дали згоду. Недарма міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто їздить до Москви частіше, аніж білоруський васал Лукашенко.
Автор: Валерій Майданюк
