Кордони НАТО 1997 чи війна? Як Москва хоче стерти 25 років історії
Політики у Польщі, Угорщині чи Румунії, які виголошують антиукраїнські заяви, не вважають серйозними російські вимоги щодо повернення НАТО до кордонів 1997 року. Але Кремль не жартує, а лише чекає слушного часу, який після інавгурації Трампа, швидко наближається.
У грудні 2021 року, напередодні повномасштабного вторгнення в Україну, Ерефія висунула НАТО та США низку ультимативних вимог, центральною серед яких було повернення військової інфраструктури Альянсу до кордонів 1997 року. Ця вимога, яку Москва називала необхідною для забезпечення власної “безпеки”, стала наріжним каменем російської пропаганди та європейської політичної стратегії.
Ще у 1997 році між Москвою та НАТО був підписаний Основоположний акт про взаємні відносини, співробітництво та безпеку. Цей документ, по суті, мав започаткувати нову еру співпраці та взаєморозуміння. Однак, з точки зору Москви, саме після 1997 року НАТО почало активно розширюватися на схід, інкорпоруючи колишні країни Варшавського договору та балтійські держави, які раніше входили до складу СРСР. Путін почав скаржитися, нібито його “абманулі”.
Нинішні російські вимоги до НАТО про повернення до кордонів 1997 року передбачають:
- НАТО не повинно приймати нових членів з числа країн, які раніше входили до СРСР або Варшавського договору. Це стосується, зокрема, України та Грузії, прагнення яких до членства в Альянсі Росія розцінює як пряму перешкоду до їх завоювання.
- НАТО має вивести свої війська та озброєння з територій країн, які приєдналися до Альянсу після 1997 року. Це стосується, Польщі, Румунії, Болгарії, Угорщини, Чехії, Словаччини, країн Балтії.
- НАТО не повинно розміщувати ударні системи озброєнь поблизу російських кордонів.
Росія обґрунтовує свої вимоги історичними та геополітичними аргументами. З російської точки зору, розширення НАТО на схід є “екзистенційною загрозою” її безпеці, оскільки наближає військову інфраструктуру Альянсу до її кордонів. Москва також посилається на обіцянки, нібито дані їй західними лідерами на початку 1990-х років, про нерозширення НАТО “ні на дюйм на схід” – хоча ці обіцянки ніколи не були офіційно закріплені і їхнє трактування є предметом суперечок.
Попри галас про “безпеку російських кордонів” мотиви Росії у цих вимогах не очевидні лише ідіотам: спочатку НАТО виведе війська з цих країн, а завтра Москва їх захопить чи візьме під свій контроль шантажем і погрозами сили. Тобто це – чіткий намір агресії щодо членів НАТО і частина ширшої стратегії, спрямованої на перегляд архітектури європейської безпеки.
У 2021—2022 роках країни НАТО, включаючи США та членів НАТО, категорично відкинули російські вимоги, посилаючись на принцип суверенності держав, оборонний характер НАТО та загрозу підриву основ європейської безпеки.
Розширення Альянсу, зокрема приєднання Фінляндії та Швеції, які традиційно дотримувалися нейтралітету, стало прямим наслідком російської агресії. Російські спроби обмежити НАТО призвели до протилежного ефекту.
Але після політичних змін у Вашингтоні Москва продовжує наполягати на цих вимогах, розглядаючи їх як невід’ємну частину майбутнього “безпекового договору”. Після погроз європейським партнерам митною війною та обіцянками вивести американські війська з Європи, вимоги Росії щодо повернення до кордонів 1997 року вже не залишаються такими нереалістичними. У найкритичніший момент, коли Росія розпочне якусь форму агресії, можливо – гібридну, з Вашингтона може надійти дорогий чек за порятунок, який до того ж, базуватиметься на компромісах з агресором чи якійсь “мінеральній угоді”.
Як тільки Росія досягне успіхів у війні проти України – “Московський ультиматум-1997” стане наступною вимогою до Європи.
Тож поки Навроцький і Менцен у Польщі думають, що би ще такого антиукраїнського запропонувати виборцям – в генштабі РФ вже розглядають можливі варіанти щодо їхньої країни.
Адже Москва контролювала Варшаву 145 років з останніх 210 (1815-1915 та 1944-1989). Тобто 2/3 часу за останні два сторіччя. А російська фраза “куріца нє птіца, Варшава нє заґраніца” – може виявитися не такою вже й смішною.
Єдиною надійною гарантією на порятунок Центрально-Східної Європи є припинення будь-яких антиукраїнських спекуляцій та формування безпекового союзу Міжмор’я у складі України, Польщі, Балтії, і дуже бажано – Румунії та Туреччини. Союз зі ЗСУ – це гарантія безпеки від російської агресії, в той час як парасолька НАТО може раптом не розкритися. Або ж розкритися за окрему плату.
Автор: Валерій Майданюк
