Війна з минулим під час війни за майбутнє

4 червня польський Сейм ухвалив закон про встановлення нового державного свята – Дня пам’яті поляків – жертв геноциду, вчиненого, за твердженням польських депутатів, Організацією українських націоналістів (ОУН) та Українською повстанською армією (УПА). Нове державне вшанування проводитиметься щорічно 11 липня – у день, що в Польщі називають річницею «Волинської трагедії».

У поясненні до ухваленого документа в Сеймі заявили, що мучеництво поляків «заслуговує на державну пам’ять». Польські парламентарі вказують на події 1939–1946 років, коли, за їх твердженням, українські націоналістичні сили вбили понад 100 тисяч польських громадян – переважно селян – та змусили сотні тисяч покинути території, що тоді належали Другій Польській Республіці.

Хоча українські історики говорять про цифру – максимум 30 тисяч поляків та 20 тисяч вбитих українців.

Позиція польської сторони викликала негайну реакцію з боку України. Міністерство закордонних справ України висловило занепокоєння, розцінивши ухвалене рішення як таке, що суперечить духові добросусідських відносин між двома державами. В офіційній заяві МЗС наголошується, що такий крок не відповідає нинішнім реаліям, коли Україна захищає не лише власну незалежність, але й безпеку всієї Європи від російської агресії.

У контексті зростаючих викликів з боку Росії, особливо на тлі послаблення уваги США до європейських справ та дедалі формальнішої ролі НАТО, такі історичні звинувачення можуть виявитися деструктивними. Історичні суперечки між країнами, які нині мають бути союзниками у справі створення регіонального безпекового союзу на кшталт «Міжмор’я», лише шкодять потенціалу взаємної підтримки.

Складно формувати єдиний фронт проти зовнішньої загрози, коли одна зі сторін зосереджена на пошуку історичної провини іншої, уникаючи при цьому чесного перегляду власного минулого. В умовах загрози наступу Росії, зокрема через Сувальський коридор, Польща має зважити, чи справді настав час для загострення історичних конфліктів, а не для стратегічного партнерства.

Історична пам’ять є важливою складовою національної ідентичності, але використання її як інструменту політичного тиску у складні часи може призвести до серйозних геополітичних втрат.

Союз Міжмор’я важко буде створювати, якщо одна з ключових країн цього потенційного щита Європи від російської агресії, буде звинувачувати Україну, не будучи водночас готовою до визнання власних історичних провин.

Україна й Польща, як сусіди і стратегічні партнери, мають спільну мету – безпеку та свободу своїх народів. І сьогодні, як ніколи, їм варто пам’ятати: єдність у боротьбі з реальним ворогом важливіша за суперечки про минуле.

Автор: Валерій Майданюк