Як нам не посваритися з поляками?

Україно-польські відносини знову під загрозою через хвилю націоналістичного шовінізму, яка дуже невчасно піднялася на фоні потенційної російської агресії проти Європи. Цього разу темою антиукраїнських сплесків стали начебто прапори ОУН.

З Польщі депортують 57 громадян України внаслідок масових безладів, які сталися на концерті білоруського російськомовного репера Макса Коржа у Варшаві, де начебто помітили прапори ОУН-УПА. Хоча історики вказують, що це був не зовсім прапор УПА. Історик Олександр Зінченко зауважує: «Прапор ОУН(б) не міг мати зображення «мельниківсього» тризуба з мечем. Це сучасний прапор, який сполучає різні елементи різних формацій, які визнані в Україні як борці за її незалежність. Але ані де-факто, ані де-юре цей прапор неможливо вважати «бандерівським».

Ще через кілька днів у Польщі затримали двох 17-річних громадян України, які, як стверджується, малювали червоно-чорні прапори та залишали «бандерівські гасла» на будівлях і у місцях пам’яті жертв волинської трагедії, яка була частиною взаємного польсько-українського протистояння на теренах Польщі і західної України в 1930-1940-ві роки, котре забрало життя десятків тисяч українців та поляків. 

Поліція Вроцлава повідомила, що «згідно з висновками слідчих, затримані розміщували на фасадах будівель та пам’ятниках, присвячених жертвам волинської трагедії, прапори Бандери та гасла, що пропагують нацистську ідеологію та прославляють постать Степана Бандери».

Попри те, що в Україні дуже обережно ставляться до нинішніх історико-ідеологічних настроїв у Польщі і цілком обачно намагаються не дратувати Варшаву, польські радикали регулярно відзначаються антиукраїнськими заявами та випадами.

Україно-польська співпраця може опинитися під загрозою через нову польську історичну політику, направлену на ревізіонізм та пошук ворогів там, де їх насправді немає. Через радикальних політиків, між обома країнами, які мали б бути палкими союзниками в нинішніх геополітичних реаліях, досі не сформовано підґрунтя для історичного примирення.

Можна щоразу згадувати завербованих росією українців, які вивісили червоно-чорний прапор у Польщі, але ненормальною є ситуація, коли по обидва боки польсько-українського кордону панує таке взаємовиключне ставлення до цього прапора. Як обидві країни можуть будувати дружні стосунки, якщо в Україні цей прапор є символом визвольної боротьби, а в Польщі, раптом, нещодавно, тодішня правляча партія його оголосила «злочинним»?

Про який союз Міжмор’я може йти мова, якщо польські політики звинувачуватимуть українців у геноцидах та історичних злочинах, про які довго не згадували і при цьому, забуваючи  своє дуже непросте історичне минуле перед українцями?

Історична пам’ять може бути важким тягарем. Особливо, коли вона наповнена болем, взаємними образами та кровопролиттям. Століттями польсько-українські відносини були саме такими, сповненими трагічних подій і непорозумінь, які й досі отруюють свідомість деяких людей по обидва боки кордону. Однак сьогодні, в умовах повномасштабної російської агресії проти України, як ніколи раніше, назріла необхідність покласти край історичній ворожнечі. Замість того, щоб шукати провини в минулому, нам слід сконцентруватися на спільній майбутній перемозі.

Росія, яка сьогодні веде загарбницьку війну проти України, завжди була загрозою для обох народів. Московський імперіалізм багаторазово підривав суверенітет як Польщі, так і України. Варто згадати розчленування Речі Посполитої, русифікацію, Голодомор в Україні та репресії проти польської інтелігенції. Історичні події показали, що Москва завжди прагнула послабити сусідів, щоб домінувати в регіоні.

Сьогодні Росія використовує історичні образи, щоб розпалювати ненависть і розділяти нас. Припинивши історичну ворожнечу, ми позбавимо Кремль одного з найефективніших інструментів впливу.

Визнання болю і рух уперед

У сучасному світі сила полягає в єдності та солідарності. Польща та Україна мають безліч спільних інтересів: від безпеки до економічного розвитку. Об’єднавшись, ми станемо могутнім щитом проти російської агресії та зможемо разом будувати стабільне майбутнє в Європі. Підтримка, яку Польща надає Україні сьогодні, є яскравим прикладом того, як ми можемо працювати разом.

Звісно, заперечувати біль минулого неможливо. Волинська трагедія, акція “Вісла” та інші конфлікти завдали глибоких ран обом народам. Однак, замість того, щоб зациклюватися на взаємних звинуваченнях, ми повинні рухатися далі. Для примирення потрібно більше, ніж просто забути минуле. Потрібно розуміння, повага і готовність до діалогу.

Польща і Україна мають спільне майбутнє. Щоб досягти цього, потрібно покласти край історичній ворожнечі і сконцентруватися на тому, що нас об’єднує, а не роз’єднує.

Автор: Валерій Майданюк