Зрада союзників, ізоляціонізм чи велика стратегія?

США не бажають витрачати військові ресурси на Україну, бо готуються до масштабного воєнного протистояння з Китаєм – кажуть декотрі аналітики, намагаючись пояснити шокуючу американську політику щодо Києва якимись “важливішими стратегічними цілями”. Однак трампівська риторика щодо Тайваню та Японії засвідчує, що в нового господаря Білого дому приблизно таке ж ставлення до тихоокеанських союзників як і до України.

Після повернення Дональда Трампа до Білого дому політика США щодо ключових партнерів у Європі та Азії стрімко змінюється. Деякі аналітики намагаються пояснити різкі кроки Вашингтона тим, що Америка готується до потенційного військового зіткнення з Китаєм – і тому нібито не бажає «розпорошувати ресурси» на Україну. Однак дії президента США в азійському напрямку свідчать про інше.

Ставлення Трампа до Тайваню й Японії виявляється подекуди навіть жорсткішим, ніж його риторика щодо Києва. Це відкриває простір для запитання: чи йдеться справді про «стратегію», чи перед нами класичний ізоляціонізм, замаскований під прагматизм?

Трамп і Тайвань – союз, поставлений на паузу

Новий президент США продемонстрував небажання підтримувати Тайбей уже з перших тижнів роботи. Після протестів Китаю Вашингтон відмовив президенту Тайваню Лаю Чінте у транзитній зупинці в Нью-Йорку – жест, який попередні адміністрації вважали нормою.

Окрім цього Трамп заблокував погоджений пакет військової допомоги Тайваню на понад 400 мільйонів доларів. Він містив ударні дрони й боєприпаси, тобто те, чого Тайвань найбільше потребує в умовах зростання китайського тиску. Причина відмови виявилася вельми показовою – президент прагнув домовитися з Сі Цзіньпіном про торговельну угоду та організувати особистий саміт.

У Вашингтоні стверджують, що рішення ще не остаточне, але різкий поворот у політиці щодо Тайваню вже очевидний. І він точно грає на руку Пекіну, який вважає острів своєю територією й не приховує намірів «мирного возз’єднання» – або застосування сили, якщо це буде потрібно.

Тиск на союзників

Не менш тривожним став дзвінок Трампа до прем’єр-міністерки Японії Санае Такаїчі. Після розмови з Сі Цзіньпіном американський президент порадив Токіо «пом’якшити тон щодо Тайваню» і не провокувати Китай.

Це сталося після того, як Такаїчі заявила, що напад на Тайвань може поставити під загрозу саме існування Японії – і потенційно викликати військову відповідь. Позиція Токіо є зрозумілою: китайські амбіції в регіоні зростають, а західні спецслужби попереджають про можливе вторгнення КНР на Тайвань уже в листопаді 2026 року.

Японські урядовці назвали дзвінок Трампа «тривожним сигналом». Складається враження, що президент США більше зацікавлений у збереженні торгівельного перемир’я з Пекіном, ніж у підтримці твердої позиції найближчого союзника в регіоні.

Америка нікого не збирається захищати?

До азійських кроків додається намір Трампа скоротити військову присутність США в Європі – зокрема в Німеччині – та зменшити фінансування безпеки країн східного флангу НАТО. Усі ці рішення складаються у тривожну картину – Сполучені Штати під трампівським керівництвом можуть бути не готові захищати нікого, окрім себе.

І тут важливо згадати історію. Напередодні обох світових воєн Америка завжди обирала курс ізоляціонізму. Вона утримувалася осторонь, спостерігала за ситуацією й вступала у війну лише тоді, коли перемога вже була визначеною. Штати вступали у світову війну традиційно за рік до її завершення, в якості переможця. Нині можна припустити, що Трамп та частина американських еліт прагнуть повторити цю модель – зосередити ресурси в межах американського континенту та мінімізувати зовнішні зобов’язання.

Не виключено, що американські еліти бачать могутність ресурсного потенціалу КНР та її сателітів (КНДР, Ірану та Росії), і розуміють, що в пряме протистояння з сильним ворогом Штати можуть вступити лише захищаючи союзників. Лише тоді мільйони китайських дронів та тисячі російських ядерних ракет можуть бути спрямовані проти Америки. Але якщо не воювати за союзників – то до кордонів США китайцям і росіянам буде далеко.

Цілком можливо, частиною цієї стратегії є й наміри Трампа отримати Гренландію та Панамський канал – тоді б Північноамериканський континент був би природньою фортецею ізоляціонізму від світу, в якому порядкують вже не США.

Реальна мета: стримування Китаю чи стратегічне відсторонення?

На перший погляд здається, що відмовляючи Україні у підтримці Вашингтон просто перерозподіляє ресурси заради майбутнього суперництва з КНР. Але факти свідчать, що Трамп не посилює союзників у регіоні – він радше робить їх уразливішими, обмежуючи допомогу та пом’якшуючи позиції щодо Пекіна.

Такий підхід не підвищує обороноздатність США. Навпаки – він відкриває Китаю для ще більш агресивних дій і потенційно підриває стратегічні позиції Америки в Азії та Європі одночасно.

За трампівської політики навіть не умиротворення, а улещування російського агресора, світ побачив три десятки російських “шахедів” над Польщею. І досі нечуване – паралізовані через російські безпілотники аеропорти в Бельгії, Данії, Німеччині і тд. Якщо господар Білого дому любить повторювати, що “при мені Росія б ніколи не напала”, то саме при ньому Росія вже почала проводити аеророзвідку на території країн НАТО. Зазвичай це здійснюється саме перед нападом.

Трамп демонструє системне небажання підтримувати ключових партнерів США – від України до Тайваню й Японії. Його політика все більше нагадує ізоляціонізм, а не продуману стратегію стримування Китаю. Пекін та Москва отримують дедалі більше політичних і стратегічних переваг, адже Вашингтон фактично дає сигнал готовності до поступок. Тож європейським та азійським союзникам варто готуватися до того, що Америка часів Трампа може не виконувати роль гарантa безпеки, на яку вони опиралися десятиліттями.

Автор: Валерій Майданюк