Випробування Польщі: як Москва перевіряє межі дозволеного
Польща дедалі частіше опиняється в зоні прямого та непрямого тиску з боку Москви. Формально Ерефія поки що уникає оголошення відкритого конфлікту, однак послідовно застосовує інструменти гібридної війни – від інформаційних операцій і диверсій до військових провокацій і демонстративного порушення кордонів. Сукупність цих дій свідчить, що Росія вже давно розглядає Польщу як ціль.
Смоленська катастрофа як точка неповернення
Авіакатастрофа під Смоленськом у квітні 2010 року, внаслідок якої загинув президент Польщі Лех Качинський та майже вся військово-політична еліта країни, стала для польського суспільства травмою історичного масштабу. Російська сторона наполягала на версії «нещасного випадку», водночас роками блокувала доступ до уламків літака, чорних скриньок і ключових матеріалів слідства.
Для значної частини польських експертів і політиків очевидним є інше – Москва вбила польського президента та представників еліти, замаскувавши це під авіакатастрофу. Саме після Смоленська рівень довіри між Польщею та Росією фактично перестав існувати, а Кремль показав готовність діяти без огляду на наслідки.
Показово, але вже через кілька років після Смоленська в Польщі припинилися масові згадки про злочини Росії перед Польщею, та натомість заговорили про Волинь, звернувши акцент історичних атак на Україну.
Прямі атаки на Польщу
У вересні 2025 року Польща зіткнулася з безпрецедентним інцидентом – у її повітряний простір залетіли близько двох десятків дронів і ракет. Частина з них увійшла з боку Калінінградської області, що повністю руйнує будь-які твердження про «випадкові відхилення» з українського напрямку.
Це була не помилка і не технічний збій – а демонстративний акт сили та перевірка реакції НАТО і польської системи ППО. Подібні «випадкові» зальоти російських ракет і дронів фіксувалися і раніше, створюючи постійну напругу та відчуття невизначеності.
Окремий напрям російської активності – диверсії на польській залізниці та об’єктах критичної інфраструктури. Польські спецслужби неодноразово повідомляли про затримання осіб, пов’язаних з російськими розвідструктурами, які готували або здійснювали акти саботажу.
Мета таких дій – не лише фізичне пошкодження інфраструктури, а й створення відчуття внутрішньої нестабільності, підрив довіри громадян до здатності держави гарантувати безпеку.
У липні 2025 року російські удари по українській території зачепили й польські об’єкти – фабрику «Барлінек» у Вінниці та будівлю польського консульства у Києві. Формально Москва знову не визнала цілеспрямованості атак, однак вибір цілей виглядав більш ніж промовисто.
Ці удари стали сигналом Польщі – її економічні та дипломатичні інтереси перебувають під прицілом навіть за межами власних кордонів.
Російська пропаганда системно використовує суперечності у польсько-українських відносинах. Через соцмережі, маргінальні медіа та контрольовані наративи Москва намагається розпалити ворожнечу до українців у Польщі, підірвати солідарність та посіяти взаємну недовіру. Це частина ширшої гібридної операції, спрямованої на вимірювання реакції польської влади і суспільства, а також на ослаблення стратегічного партнерства Варшави і Києва.
Окремим епізодом гібридної агресії стала міграційна криза на польсько-білоруському кордоні. Тисячі мігрантів Росія і Білорусь цілеспрямовано доставляли до кордону ЄС і фактично гнали через огорожу в Польщу та в ЄС.
Офіційно Москва і Мінськ заявляли, що вони «ні при чому», водночас Польща опинилася в ситуації, де її намагалися виставити винною перед Європою. Це був політичний ляпас і спроба дестабілізації з використанням гуманітарного чинника.
Сувальський коридор як стратегічна ціль
Особливе місце у російських військових планах займає Сувальський коридор – вузька ділянка між Польщею та Литвою, яка відокремлює Калінінград від Білорусі. Контроль над цим регіоном дозволив би Росії розірвати потенційну блокаду Калінінграда і ізолювати країни Балтії від решти НАТО.
Постійні навчання поблизу кордону, інформаційні вкиди і демонстрація сили свідчать, що цей сценарій розглядається Кремлем цілком серйозно.
Росія вже давно веде проти Польщі гібридну форму агресії – з розвідкою, диверсіями, інформаційним тиском і військовими провокаціями. Це не набір випадкових інцидентів, а послідовна стратегія виснаження і залякування.
У цих умовах Польщі варто якомога швидше зміцнювати співпрацю з Україною. Україна сьогодні стримує основну масу російської військової машини і має унікальний досвід протидії гібридній агресії. Якщо Кремль не буде зупинений, Польща ризикує стати наступною жертвою російського наступу – вже не гібридного, а прямого. Спільна безпека Варшави і Києва – це не питання політичних симпатій, а питання виживання в умовах нової реальності, яку Росія нав’язує Європі.
Автор: Валерій Майданюк
