Чим пояснюється підтримка Пашиняном євроінтеграції Грузії
Вся експертна спільнота Грузії з великим ентузіазмом обговорює звернення Нікола Пашиняна до Європарламенту з проханням підтримати Грузію у її європейському виборі. Як написав у себе на сторінці у Facebook грузинський політолог Гела Васадзе, версій є дві. Він пропонує розглянути їх детально.
Отже, перша – Пашиняну це потрібно, бо без Грузії Вірменія не може стати частиною ЄС. Друга – Пашинян став лобістом «Грузинської мрії», зрадивши ідеали демократії. Давайте розбиратися, передає ЗІФ.
Насамперед, взагалі не йдеться про те, що Вірменія стане частиною ЄС. Йдеться про формат відносин із Євросоюзом, за якого країна отримує досить серйозні фінансові та політичні дивіденди. Чи потрібна Пашиняну для цього Грузія? Ні, не потрібна. А ось для повноцінного членства в ЄС Вірменії, як і Грузії, окрім тисячі супутніх чинників, потрібне членство Туреччини у ЄС. Це географія. Хоча саме для вірмен, з їх образом історичної жертви, у Європі теоретично могли б зробити виняток із винятків. Прозахідна Вірменія – мрія будь-якого політика з країн Бенілюксу, і не лише Бенілюксу.
Фіксуємо: для процесу інтеграції із ЄС Грузія Вірменії не потрібна. А ось для розвитку логістики навіть дуже потрібна. Особливо в контексті коридору північ – південь, враховуючи цілком реальну перспективу відкриття залізничного сполучення з Іраном через Нахічевань.
Грузинські порти під санкціями сильно нівелюють роль Вірменії у південнокавказькому логістичному хабі. Напевно, хтось зараз подумає: про що він пише, який Іран, тут таке твориться. Так ось – те, що діється, рано чи пізно закінчиться. І TRIPP, і відкриття комунікацій з Азербайджаном та Туреччиною теж не питання кількох тижнів. А ось санкції проти грузинських портів, якщо їх запровадять, можуть тривати роками. І, на мою скромну думку, це одна з причин звернення Пашиняна.
Тепер про «зраду демократії». Це взагалі дивна претензія. Пашинян ніколи не був і не зможе бути демократом у ліберальному європейському розумінні. Він вибудовує у Вірменії досить жорсткий, наскільки це можливо, авторитарний режим. І зовсім не тому, що він поганий, а тому, що інакше повноцінні національні держави не створюються.
Авторитаризм Пашиняна – це авторитаризм модернізаційного типу, на відміну від моделі, яка панувала у Вірменії до нього і просто консервувала радянську спадщину. Тому, захищаючи «Грузинську мрію», Пашинян не йде проти своїх принципів. А те, що наша модель авторитаризму далека від модернізаційної – це вже наші проблеми.
Зрештою, прем’єр-міністр Вірменії має думати про свою країну, а не про розвиток Грузії. Ну, а мати з владою Грузії довірливі відносини – це той додатковий бонус, який завжди можна використовувати і у внутрішньокавказькій політиці, і на зовнішньому контурі.
Якщо ж зовсім коротко: Пашинян не рятує «Грузинську мрію» і зраджує демократію. Він просто діє як раціональний політик, який намагається вирішити завдання своєї країни – і водночас заробити кілька додаткових очок і в Брюсселі, і на Південному Кавказі. Ось така «картина маслом».
Гела Васадзе, грузинський політолог, сторінка у Facebook
