Чи закінчиться війна у 2027 році?
Останнім часом у політичних колах дедалі частіше звучать припущення, що саме 2027 рік може стати переломним у російсько-українській війні. Деякі політики й експерти говорять про можливість припинення вогню або навіть досягнення мирних домовленостей, тоді як окремі українські політичні сили вже непублічно готуються до потенційного повернення країни у виборчий цикл. Світові лідери також дедалі частіше називають найближчі місяці вирішальними для дипломатичних контактів. Водночас виникає закономірне запитання: чи справді наближається мир, чи суспільству вкотре пропонують черговий політичний оптимізм, який не має достатніх підстав?
Чергова хвиля прогнозів про завершення війни
Для більшості українців обіцянки швидкого миру вже давно перестали звучати переконливо. Від початку повномасштабного вторгнення прогнози про швидке припинення бойових дій лунали майже щороку. У 2022, 2023, 2024 і 2025 роках про можливість близького завершення війни говорили президенти, прем’єри, міжнародні посередники та впливові світові політики. Серед них були Дональд Трамп, Реджеп Таїп Ердоган, керівники провідних європейських держав, а також українське керівництво. Проте жоден із цих прогнозів так і не реалізувався.
Попри це, нинішнього літа тема можливого перемир’я знову повернулася до міжнародного порядку денного. Президент Володимир Зеленський неодноразово наголошував на важливості 2027 року як для завершення війни, так і для просування України до членства в Європейському Союзі. Він також зазначав, що липень і серпень 2026 року можуть стати своєрідним “вікном можливостей” для дипломатичних переговорів, а листопад називав бажаним часовим орієнтиром для позитивних змін.
Подібні сигнали лунають і з Банкової. Представники Офісу Президента допускають, що активна фаза війни може завершитися до кінця 2026 року, якщо для цього складуться необхідні міжнародні та військові передумови.
Оптимістичні оцінки висловлюють і міжнародні політики. Президент Франції Емманюель Макрон заявляв, що сподівається на досягнення миру ще до 2027 року. Своєю чергою Ілон Маск звертав увагу на фактичний позиційний характер війни та наголошував, що затяжне протистояння призводить лише до щоденних людських втрат.
Паралельно інформаційний простір регулярно наповнюється повідомленнями про дипломатичні контакти між різними державами щодо можливого врегулювання війни. У ЗМІ з’являються повідомлення про переговори між США та Росією, а також про неформальні консультації за участю представників європейських країн.
На цьому тлі окремі українські політичні сили вже починають оцінювати майбутні електоральні перспективи, проводять соціологічні дослідження та поступово готуються до можливого повернення політичної конкуренції.
Втім, українське суспільство за роки війни стало значно стриманішим у сприйнятті подібних прогнозів. Більшість громадян уже навчилися розділяти політичні заяви, дипломатичні побажання та реальну ситуацію на полі бою.
Позиційна війна: фронт майже нерухомий, але боротьба триває
Сьогодні бойові дії дедалі більше нагадують класичну війну на виснаження. Жодна зі сторін не володіє ресурсами, достатніми для масштабного стратегічного прориву, здатного кардинально змінити ситуацію.
Росія продовжує використовувати тактику поступового просування малими піхотними групами, погоджуючись на надзвичайно великі людські втрати заради захоплення окремих населених пунктів. Для Кремля така модель війни залишається прийнятною, адже навіть повільне просування розглядається як підтвердження правильності обраної стратегії.
Особливо це стосується Донеччини, де російське військово-політичне керівництво пов’язує свої плани із завершенням кампанії до 2027 року. Значні людські втрати не стають для Москви визначальним фактором, якщо територіальне просування, нехай і мінімальне, продовжується.
Українська стратегія дедалі більше концентрується на ударах по військово-промисловому потенціалу Росії. Якщо швидко звільнити окуповані території поки що неможливо, логіка українського командування полягає у поступовому послабленні економічної бази агресора.
Українські далекобійні безпілотники вже регулярно уражають нафтопереробні заводи, нафтобази, військові підприємства та логістичні центри далеко за межами прикордонних регіонів Росії.
У результаті війна дедалі відчутніше заходить і на російську територію. Пожежі на промислових об’єктах, перебої з пальним та інші наслідки ударів поступово змінюють сприйняття війни частиною російського суспільства, для якого вона вже перестає бути виключно телевізійною картинкою.
Український розрахунок полягає в тому, що зростання економічної ціни війни поступово зменшуватиме готовність російського суспільства підтримувати її продовження.
Чому Кремль не демонструє готовності до миру
Попри втрати, яких Росія зазнає на фронті та в економіці, Кремль поки що не демонструє ознак готовності відмовитися від своїх стратегічних цілей.
Однією з причин залишається економічний фактор.
Українські удари завдали серйозної шкоди російській нафтопереробній галузі, однак одночасно світова кон’юнктура частково компенсує ці втрати. Через загострення ситуації на Близькому Сході світові ціни на нафту зросли. За оцінками Reuters, доходи російського бюджету від продажу нафти й газу у липні можуть суттєво перевищити показники аналогічного періоду минулого року. Оскільки енергетичний сектор забезпечує значну частину бюджетних надходжень Росії, це дозволяє Кремлю продовжувати фінансування війни.
Не менш важливим фактором є характер самої російської політичної системи.
Авторитарний режим має значно більше можливостей придушувати невдоволення населення, ніж демократичні держави. За роки війни російська влада істотно посилила репресивний апарат, ліквідувала залишки політичної опозиції та суттєво обмежила свободу інформації.
У таких умовах Кремль розраховує, що економічні труднощі та втрати не створять критичної загрози стабільності режиму.
При цьому стратегічна мета Росії виходить далеко за межі контролю над окремими територіями. Кремль продовжує розглядати війну як інструмент послаблення української державності, зміни геополітичного балансу в Європі та перегляду післявоєнної системи міжнародної безпеки.
Саме тому, доки економічні й військові можливості Росії не зазнають справді критичного удару, Москва навряд чи матиме достатні стимули для добровільного припинення війни.
Чи можливе перемир’я?
Попри всі труднощі, повністю виключати можливість припинення вогню у 2027 році також не варто.
Якщо війна й надалі залишатиметься виснажливою для обох сторін, а міжнародний дипломатичний тиск посилюватиметься, певний формат перемир’я може стати реалістичним сценарієм.
Водночас варто розуміти, що навіть у разі досягнення такого рішення воно не обов’язково означатиме остаточне завершення війни. За збереження нинішньої політичної моделі в Росії припинення вогню може стати лише паузою, а не остаточним врегулюванням конфлікту.
Саме тому Україні варто виходити не з найбільш оптимістичних прогнозів, а з необхідності довгострокового зміцнення власної обороноздатності, економіки та державних інституцій. Підготовка до майбутніх політичних кампаній не повинна підміняти стратегічне планування в умовах тривалого протистояння, адже саме стійкість держави, а не календар виборів, визначатиме її здатність вистояти в цій війні.
Автор: Валерій Майданюк
