Литовський удар по “Дню Пабєди”
Пропозиція введення нової пам’ятної дати вшанування на державному рівні нацистсько-радянської агресії проти Європи не лише розвінчує радянське пропагандистське свято “Дня перемоги”, але й може стати міцним ґрунтом для ідеологічної солідарності народів Міжмор’я.
Демократична альтернатива “Дню пабєди”
Група литовських парламентарів-консерваторів на чолі з Лаурінасом Кащюнасом і Аудронюсом Ажубалісом, запропонували внести до списку пам’ятних дат день 17 вересня і відзначати його як День агресії СРСР проти Європи. Показово, що пропозиція з’явилася якраз в дні травневого пропагандистського загострення “побєдобєсія” у адептів “русского мира”, які якраз 9-го травня відзначають так званий “День перемоги”. Цим святом комуністи та сучасні кремлівські пропагандисти намагаються прикрити факти свого багаторічного співробітництва з нацистами та спільного переділу Європи, протягом якого цілих два роки СРСР та Третій Рейх були союзниками та партнерами у початковому періоді Другої світової війни.
Ініціатива литовських законодавців покликана привернути увагу громадськості до сутності радянського комунізму та його переплетеності з гітлерівським націонал-соціалізмом. Депутати литовського Сейму наголошують, що це спонукатиме суспільство побачити суперечливу історичну розповідь про “позитивну роль СРСР” і його перемогу у Другій світовій війні, а також спонукатиме, поглянути на дії СРСР загалом, і буде виховувати історичну самосвідомість громадян Литви. “Литва повинна бути зацікавлена в тому, що при оцінці війни треба охоплювати всю її історію цілком і конкретно всі країни, відповідальні за військові злочини військових і післявоєнних років” – зазначили автори ініціативи.
Нова запропонована пам’ятна дата не дублює вже існуючий пам’ятний день 23 серпня – День пам’яті жертв сталінізму і нацизму, в який демократична громадськість країн Міжмор’я вшановує постраждалих від підписання сумнозвісного радянсько-німецького Пакту Молотова-Ріббентропа. Саме підписання цього пакту фактично дозволило Адольфу Гітлеру розпочати війну. І саме ця угода визначила подальшу окупацію країн Балтії.
“Цим пам’ятним днем хочеться звернути увагу на роль комуністичної Росії, доведену історичними фактами, і її відповідальність за розв’язку війни і наслідки цих дій для народів Європи. 17 вересня вибрали тому, що в цей день, в 1939 році, СРСР увійшов до Польщі, на яку напали нацисти, ставши на бік Адольфа Гітлера і підтвердивши наявність таємної змови з фашистською Німеччиною, про яку замовчувалося. На відміну від Німеччини, яка зазнала поразки, Росія, яка оголосила себе правонаступницею СРСР, досі не визнає свою провину за початок війни та скоєні під час війни злочини. Вину за Голокост, який здійснювали при співробітництві з нацистами, етнічні чистки, заслання мешканців, вбивства політичних опонентів тощо, звалюють на поневолені тоді радянською та нацистською владою народи, включаючи литовців, латишів, естонців, поляків і українців. Таке звалювання провини спотворює історичну правду, вводить в оману і завдає шкоду іміджу цих країн в світі” – зазначено у законопроєкті.
Нацистсько-радянський колабораціонізм
Показово, що на відміну від кремлівського пропагандистського свята “Дня Перемоги”, яке покликане поширювати міф не про істинну злочинну, а про “благородну” та “визвольну” роль СРСР в історії Другої світової, дата 17 вересня яскраво розвінчує радянський брехливий міф.
Адже вже на другий день вторгнення Червоної армії до Польщі з’явилося німецько-радянське комюніке, в якому зазначалося, що дії радянських і німецьких військ у Польщі “не мають мети, яка б ішла в розріз інтересам Німеччини і Радянського Союзу й суперечила б духу та букві “Пакту про ненапад”. Визначалася й демаркаційна лінія між двома агресорами, а пізніше й підписано Договір про дружбу і кордон.
В ході спільної розправи над Польщею, німецьке командування наказало своїм військам зупинитися на лінії Сколе – Львів – Володимир-Волинський – Брест – Білосток. Нацисти припинили бої проти поляків і відступили на захід за визначену демаркаційну лінію, передавши завойовані території Червоній армії. Примітно, що внаслідок радянсько-німецьких партнерських переговорів, вже у вересні сторони домовилися змінити лінію розмежування. Тоді вже радянські війська залишили “визволені райони” і відійшли на схід. До прикладу, облогу Львова і Бреста почали німці, але пізніше відступили, і справу завершувала Червона армія.
А вже 22 вересня 1939 р. під час передачі радянській стороні Бреста, відбулася одна з найбільш ганебних подій в радянській історії, свідчення та фотоматеріали якої, більшовики прагнули замовчувати і навіть знищити, але правда стала відомою світові. У Бресті відбувся спільний військовий парад військових обох армій тоталітарних країн. У церемонії взяли участь моторизований корпус Вермахту під командуванням Гайнца Ґудеріана та окрема танкова бригада Червоної армії Семена Кривошеїна. Фотографії дружніх рукостискань офіцерів Вермахту зі свастиками на петлицях, та червоних командирів з п’ятикутними зірками на кокардах фуражок стали наочним свідченням злочинного союзу Сталіна та Гітлера.
Більше того, траплялися й випадки військової взаємодії німецьких і радянських військ у боях проти поляків. Зокрема, 21 вересня радянський генерал Семен Тимошенко надіслав директиву військам: “У випадку звернення німецьких представників до командування наших частин про надання допомоги для знищення польських частин або банд – командирам виділяти необхідні сили, забезпечувати спільну ліквідацію ворожих сил”. А вже 24 вересня радянські й німецькі війська спільно оточили польські підрозділи під Замостям. 26-28 вересня біля Журавинець радянсько-німецькі союзники спільно розбили кілька полків польської кавалерії, які відступали до Угорщини. А 27 вересня Семен Тимошенко доповів Сталіну про спільний з німцями розгром польської групи у районі Немирова. Тож нацистсько-радянський колабораціонізм став явним прикладом співпраці двох найбільших людиноненависницьких режимів і ця тема повинна більше висвітлюватися для громадськості країн Міжмор’я та й всієї Європи, щоб така трагедія ніколи знову не повторилася.
Солідарність народів Міжмор’я
Показово, що литовські парламентарі пропонують вшановувати день, який прямо не пов’язаний з історією радянської окупації саме Литви, а стосується сусідньої по Міжмор’ю країни, з якою між іншим, у Литви в ХХ столітті були навіть не найкращі відносини. Проте законодавча ініціатива литовських консерваторів яскраво демонструє високий рівень солідарності народів Міжмор’я, які шанують та пам’ятають трагічні дати історії сусідніх країн. А також засвідчує почуття єдності народів Міжмор’я у теперішньому протистоянні російській експансії в Європу. Зокрема, у законопроекті зазначено, що прийняти таку пропозицію литовських депутатів спонукали й інформаційні атаки РФ проти Литви та інших країн Східної та Центральної Європи.
Ініціатива державного вшанування та пам’яті подій 17 вересня озвучена представниками литовського Сейму стосується насамперед і української історії, адже саме 17 вересня 1939 року радянські війська порушили польсько-радянський кордон і вторглися в Західну Україну. Примітно, що вторгнення в західноукраїнські землі у 1939 році було закамуфльовано гаслами “гібридної війни”, адже радянські військові зображувалися не загарбниками, якими вони насправді були, а “визволителями”. В 2014 році під тими ж гібридними гаслами “визволителів від фашизму” російські війська знову вторглися в Україну. Запровадження відзначення цієї пам’ятної дати на державному рівні може стати й додатковим міцним ґрунтом для ідеологічної солідарності народів Міжмор’я, що сприятиме й формуванню інших форм міждержавного партнерства та безпекової інтеграції в Центрально-Східній Європі.
Сьогодні це розуміють і в Литві, і в Польщі, і патріотичні та демократичні сили в Україні, які усвідомлюють актуальність вшанування сумної дати 17 вересня 1939 року та необхідність її щорічного відзначення, задля розвінчування пропагандистських міфів Кремля. Адже агресор зі Сходу й сьогодні не відмовився від використання цих міфів для чергового кривавого “визволення” країн Центрально-Східної Європи та їхнього повернення в зону впливу Москви.
