Будапештський облом: як Путін зірвав “мирну місію” Трампа
Анонсована зустріч Трампа і Путіна у Будапешті, котра вже викликала обурення демократичного світу, схоже не відбудеться, бо кремлівський тиран знову демонструє неприховану зневагу до мирних пропозицій Дональда Трампа. Попередня зустріч з кремлівським тираном на Алясці не виправдала очікування ані світової спільноти, ані самого Трампа, а лише надихнула Путіна на нові злочини. Однак провал запланованої зустрічі в Будапешті схоже є явною ознакою втрати терпіння у Вашингтоні.
Задекларовані переговори Дональда Трампа та Володимира Путіна в Будапешті вже викликали хвилю обговорень у світі. Після досягнення анонсованої мирної угоди у Газі Трамп прагне позиціонувати себе як миротворець, який може залагодити один із найгарячіших конфліктів сучасності – російсько-українську війну. Такий підхід, очевидно, відображає його власні політичні амбіції: бути тією фігурою, яка «зупиняє війну», отримує міжнародне визнання і підсилює імідж державника.
Однак, схоже, Трамп не зробив висновків з відверто провальної зустрічі з кремлівським диктатором на Алясці. Червона доріжка перед Путіним, яку навколішки стелили американські офіцери, рукостискання з міжнародним злочинцем вчергове підірвали й без того хитку систему міжнародного права. Російський диктатор отримав нову форму легітимізації в очах міжнародної спільноти.
Путіна не тільки не затримали за рішенням Міжнародного кримінального суду, але зустріли з почестями на американській землі. Очевидно, що Трамп, котрий вважає себе неабияким переговорником, хоче прозондувати особисто наміри Путіна, з яким він предметно не бачився ще з часів першої каденції свого президентства. З точки зору переговорів – це закономірно і навіть рекомендовано. Але якщо така зустріч підриває репутацію лідера вільного світу та призводить до ще більших атак Путіна по Україні – важко помітити об’єктивні умови для наступної зустрічі.
Трамп, підбадьорений мирною угодою в Газі, сподівається на аналогічний успіх у російсько-українському конфлікті. Проте такий «мир» швидше за все буде замороженням війни, а не справжнім покаранням агресора. Путін на цій зустрічі навряд чи відмовиться від тактики затягування часу, одночасно продовжуючи бомбардування українських міст і сіл.
Виснажена війною Росія не проти певної паузи, але прагне добитися максимальних територіальних здобутків, насамперед у Донбасі, користуючись слабкістю та дезінтеграцією Заходу.
Де б не відбулася нова зустріч Трампа й Путіна, якщо нова угода буде побудована за принципом ізраїльсько-палестинського сценарію – коли Ізраїль відступив, а Палестина отримала міжнародне визнання – довготривалого миру для України не буде. Така угода лише зафіксує окуповані території і легітимізує агресора, залишаючи за ним можливість продовжувати гібридну та явну форму агресії.
Українцям у цій ситуації доводиться грати у «гру Трампа», зберігаючи військове партнерство зі США: демонструвати готовність до переговорів, закликати Росію до миру і навіть пропонувати стратегічні ресурси – рідкісноземельні метали чи високотехнологічні дрони. Такі кроки не завжди приємні чи логічні з моральної точки зору, але політика часто вимагає їх задля збереження держави та підтримки союзників.
Проте справжній фундамент безпеки і стійкості для України залишається внутрішнім. Незалежно від того, чи надумає Трамп знову вчергове «дати шанс Путіну» і призначити нові переговори навіть в тому ж Будапешті, Україні потрібно зміцнювати обороноздатність країни, підтримувати ЗСУ через донати та волонтерство й посилювати суспільну стійкість і готовність до тривалої боротьби.
Мир у міжнародній політиці часто вимірюється не угодами і підписами, а здатністю держави захищати себе. І саме це має залишатися пріоритетом українців, навіть коли на глобальній сцені розігруються чергові дипломатичні шоу.
Автор: Валерій Майданюк
