Керченсько-азовська криза між Україною та РФ, яка почалася ще в листопаді 2018 року після захоплення росіянами трьох українських кораблів і арешту їх екіпажів, може найближчим часом отримати своє вирішення.
Реакція Європи
Позиція міжнародної спільноти після акту російської агресії у Керченській протоці, виявилася не настільки проукраїнською, як очікував офіційний Київ, а чимало країн Заходу у відповідь на дії РФ у міжнародних водах обмежилися моральним засудженням Кремля та закликали до деескалації. Українська сторона одразу ж запропонувала Брюсселю так званий “Азовський пакет” санкцій, який передбачав обмеження проти російських компаній, портів і суден. Але така пропозиція отримала підтримку лише країн Балтії, Данії, та інших традиційних прихильників України в ЄС, однак достатньої допомоги прибічників ідея не знайшла. Санкційний пакет, запропонований Україною не був повною мірою підтриманий країнами ЄС, а проти нових антиросійських заходів виступили Німеччина, Франція, Італія, Фінляндія та деякі інші члени ЄС. Зокрема нові санкції блокувала Фінляндія, яка прагнула виключення з санкційного списку заступника керівника прикордонної служби ФСБ Росії, адмірала Геннадія Медведєва.
Потім нові антиросійські санкції принципово заблокувала Італія, яка вже традиційно прагне скасування обмежувальних заходів проти РФ. За неофіційною інформацією, для досягнення компромісу у спільній європейській позиції щодо РФ, Литва навіть прийняла п’ять сімей сирійців, що прибули до Італії в обмін на поступки Риму у російському питанні. Все, що вдалося зробити у цьому напрямку, стало запровадження персональних санкцій проти восьми громадян РФ у зв’язку з керченською агресією, які Рада ЄС запровадила 15 березня. Рада продовжила дію санкцій до 15 вересня 2019 року та включила 8 російських посадовців до санкційного переліку тих, хто порушує територіальну цілісність України. Зокрема, санкції запроваджено проти заступника голови прикордонного директорату ФСБ РФ у Криму, трьох військовослужбовців – командувачів російськими патрульними човнами та протисубмаринним човном, які активно перешкоджали українським кораблям пройти до їх узбережжя на Азовському морі, двох керівників служб російських контрольних пунктів і російського командувача відповідального за військові сили в регіоні. Загалом, у санкційному списку – 170 осіб та 44 установи, для яких передбачено заборону на подорожі та замороження активів. Практично жодного російського VIP- чиновника у списку не виявилося.
Однак не зважаючи на такі половинчасті заходи Брюсселя, та заклики Ради ЄС щодо РФ негайно звільнити затриманих українських моряків, повернути захоплені кораблі і забезпечити вільне проходження всіх кораблів через Керченську протоку, ситуація залишається не врегульованою. А українські полонені вже понад півроку перебувають у російській тюрмі, практично без прозорого доступу міжнародних спостерігачів та без фахової медичної допомоги.
Міжнародний трибунал
Цього тижня Україна подала нову скаргу на дії РФ до неочікуваної для Москви установи – до Міжнародного трибуналу ООН з морського права. Особливістю цього позову є те, що в цьому суді справу можуть вирішити дуже терміново – практично за місяць. Суть позову – “негайне звільнення трьох українських військово-морських суден та двадцяти чотирьох членів їхніх екіпажів, незаконно захоплених Російською Федерацією 25 листопада 2018 року”. Україна вимагатиме від Росії, в тому числі, й фінансову компенсацію за арешт військових кораблів. Але ще до початку арбітражного розгляду Україна проситиме трибунал ухвалити рішення про звільнення і повернення до України наших моряків і кораблів”, – заявила заступниця глави МЗС Олена Зеркаль, яка веде цю справу з українського боку.
Дії України вже викликали різкі заперечення з боку РФ, яка заявила, що Міжнародний трибунал з морського права не володіє належною юрисдикцією щодо розгляду справи про захоплення українських моряків у Керченській протоці. “У зв’язку з ініційованим Україною на підставі Конвенції 1982 року процесом по тимчасовим заходам російська сторона виходить з того, що Міжнародний трибунал з морського права не володіє юрисдикцією для розгляду “керченського інциденту”, зокрема, в силу зроблених і Російською Федерацією, і Україною застережень про непридатність передбачених Конвенцією 1982 року процедур щодо окремих категорій спорів”, – йдеться в повідомленні МЗС РФ. Водночас, у російському МЗС наголосили, що “процесуальні права українських моряків неухильно дотримуються, вони користуються послугами адвокатів, отримують медичну допомогу”. Такі заяви офіційної Москви засвідчують невпевненість російської сторони, для якої, на фоні нафто-газової співпраці з ЄС, зараз особливо небажано виглядати порушницею міжнародного права.
Для звільнення полонених моряків українська сторона навіть погодилася тимчасово не використовувати терміну “військовополонені, позаяк Міжнародний трибунал і Морська конвенція стосуються мирного часу. Проте Україна остаточно не відмовляється від визнання своїх моряків військовополоненими, але наразі лише з використанням мирних, а не воєнних конвенцій можна звільнити захоплених Росією моряків. Більше того, якщо офіційно буде підтверджено, що ми в стані війни – тоді РФ справді зможуть уникнути застосування міжнародного морського права, яке має зовсім інші форми у воєнний час. Москві доведеться або визнавати війну, анексію та агресію проти України, або ж діяти за нормами міжнародного права, навіть якщо доведеться визнати його верховенство та відпустити полонених українців. До того ж, якщо країна-постійний член Ради Безпеки ООН стає стороною конфлікту, то вона не зможе брати участь у голосуваннях у РБ ООН щодо України. Фактично, при розгляді даного питання Москва може бути поставлена перед вибором: чи вона порушує морську конвенцію ООН, чи міжнародне гуманітарне право?
Фактори російського стримування
Однак звернення України до такої високої міжнародної інституції не обов’язково гарантуватиме успіх, адже росіяни вже не одноразово ігнорували рішення міжнародних організацій і навіть ООН.
Проте навіть успішне для України рішення Міжнародного трибуналу ще раз продемонструє міжнародні спільноті, що РФ не дотримується навіть норм міжнародних судів, що додатково підірве її репутацію серед політичних та економічних партнерів. Водночас, вирок трибуналу гарантуватиме полоненим українцям статус, з яким Москві буде важко торгуватися чи обмінювати їх на якісь поступки, адже тоді це виглядатиме подібно до тактики терористів.
Зрештою, враховуючи бажання Москви покращити свій імідж на світовій арені та пом’якшити санкції, особливо перед тиском Міжнародного трибуналу, не виключено, що Кремль може навіть погодитися відпустити полонених українців. Додатковим фактором “жесту доброї волі” Кремля у питанні звільнення українців можуть стати й українські вибори, на фоні яких, Москва може продемонструвати готовність до діалогу з новою українською владою, задля пониження статусу напруги та відкриття можливостей поступок з боку України.
Водночас, навіть питання звільнення полонених українських моряків з російського ув’язнення не гарантує іншої проблеми – безперешкодного доступу України до своїх азовських портів, які РФ систематично намагалася блокувати. У цьому питанні Україні залишається сподіватися на підтримку країн Нато, які вже також занепокоєні прагненням РФ перетворити Чорне море на внутрішнє російське озеро. Нещодавні заяви Північно-Атлантичного альянсу про зміцнення своїх військово-морських сил у чорноморській акваторії дозволить не лише зменшити можливість нових російських блокад українського азовського узбережжя та захопленню полонених, але й додатково зміцнює безпеку України, Грузії та всього Чорного моря від подальших російських агресивних намірів.
Автор: Валерій Майданюк
