Формула миру чи капітуляції?
Погоджуючись на мир на умовах так званої формули Штайнмаєра, Україна може досягнути не стільки довгоочікуваного миру, скільки нового витка ескалації конфлікту та нової хвилі сепаратизмів.
Зелене світло для компромісу
Президент Зеленський підтвердив, що Україна погодилася на імплементацію в українське законодавство так званої “формули Штайнмаєра”. Не має сумнівів, що парламент, в якому президентська партія має більшість, проголосує за закон про особливий статус Донбасу, який передбачає проведення на окупованих територіях місцевих виборів. Гарант називає це перемогою, хоча про саме підписання цього документа українською стороною, українці дізналися з російських ЗМІ, а деякі частини угоди взагалі засекречені від суспільства. Згода Зеленського на впровадження формули вже викликала багатотисячні акції протестів патріотичних сил, які наголошують, що Україна погодилася з документом про повноцінну капітуляцію.
Проблемою формули Штайнмаєра є те, що вона підміняє низку понять та локалізує ситуацію з масштабів континентальної російської агресії до рівня внутрішньо українського громадянського конфлікту. До того ж, Україна йде на низку поступок, на які не погоджувалася впродовж п’яти років війни. Фактично, Київ погоджується на легалізацію окупаційного режиму на території Донбасу та його інтеграцію до політичної системи держави за умов збереження там деструктивного російського впливу.
Нова українська влада апелює до важливості дотримання Мінських угод, проте якраз у їхньому невиконанні й був основний зміст політики попередньої влади. Мінські угоди були потрібні Україні для зупинення наступу регулярних російських військ та виходу ЗСУ з оточення під Іловайськом, проте виконувати їх, примиряючись з сепаратистами, офіційний Київ не поспішав. Зрештою, їхнє виконання явно шкодило українській державі, а затягування переговорного процесу давало Україні час для стримування Росії та дозволяло подовжити режим міжнародних санкцій проти РФ.
Однак нова влада на чолі із Зеленським вирішила досягнути певних зрушень у багаторічному переговорному процесі та укласти мир навіть шляхом компромісів. Однак погоджуючись на мир на умовах так званої формули Штайнмаєра, Україна може досягнути не стільки довгоочікуваного миру, скільки нового витка ескалації конфлікту та нового параду сепаратизмів.
Пастки формули Штайнмаєра
Готовність української влади до компромісів з Москвою та труднощі у відносинах із західними союзниками створюють ситуацію, за якою Україна з суб’єкта, перетворюється на об’єкта геополітики. Якщо кілька років тому формат переговорів за участю України виглядав як широка коаліція західних держав, які тиснуть на Росію, то сьогодні навіть екс-президент Леонід Кучма прогнозує, що на наступному нормандському саміті Німеччина, Франція і Росія тиснутимуть разом на Україну, схиляючи її до поступок.
Однією з небезпечних підмін так званої формули Штайнмаєра є розгляд ситуації крізь призму внутрішньо українського конфлікту, а не міждержавного збройного конфлікту, а саме російської агресії. Пропозиція вирішення конфлікту через амністію та вибори – класична формула примирення у внутрішньодержавних конфліктах з етнічною чи релігійною складовою, так як це було у Боснії чи на Близькому Сході. Україну тут зображають не як жертву агресії, а державу, яка не хоче йти на поступки російськомовній меншині на Донбасі. Формула Штайнмаєра концентрує увагу на вузькій темі миру на Донбасі замість цілісного бачення російської гібридної війни проти України.
Натомість Росія, яка нападом на Україну порушила Будапештський меморандум, порушила Статут ООН, десятки інших міжнародних та міждержавних угод, котрі сама підписала, практично зображується як третя, мало не миротворча сторона. Притому, що сучасна РФ є практично найбільшою в світі порушницею міжнародного права, а агресія Росії проти України є органічною частиною її глобальних дій – у Сирії, на Балканах та у Венесуелі. Росія почала війну проти України тому, що Київ прагнув стати членом ЄС і НАТО, але про це немає й згадки у формулі Штайнмаєра. Натомість Україні пропонують погоджуватися на “мир” в обмін на зовнішньополітичний суверенітет.
У вищезгадані формулі увага чомусь концентрується на тому, що має зробити Україна, а не Росія чи міжнародна спільнота. Натомість Україні не гарантують ані фінансових ресурсів для відбудови Донбасу, ані конкретних миротворчих сил, які здатні за потреби стримати росіян. Чи може ОБСЄ, яке вже не призвело до миру на інших територіях, окупованих Росією, і яке зараз значною мірою Росією і фінансується, забезпечити мир? Які будуть санкції, якщо РФ порушить взяті на себе зобов’язання? Знову чергове занепокоєння? Україна може піти на поступки, а РФ як завжди свої обіцянки порушить.
Руйнівна формула
Проте, навіть реалізація самих положень формули Штайнмаєра, зокрема, особливого статусу Донбасі, амністії бойовиків, вибори під контролем сепаратистів без реальної свободи слова та агітації на окупованих територіях, несе Україні більше загроз, аніж існуючий тліючий конфлікт. Україні доведеться брати до свого складу нашпигований російською зброєю регіон з загонами проросійських бойовиків, які там залишатимуться навіть якщо РФ офіційно заявить про виведення своїх військ з Донбасу, яких як відомо, на “Донбассе нет”.
Якщо Донбасу нададуть особливий статус після диверсійної спецоперації русская весна” та всіх вбивств і катувань українців, тоді слабкість України стане очевидною. Якщо після 5 років війни Україна зламалася і пішла на поступки, тоді вимагати щось силою від Києва, може стати прикладом для наслідування. Якщо можна Донбасу, то чому Одесі – не можна? Або Харкову чи Закарпаттю з його активною та добре фінансованою угорською меншиною? Зрештою, якщо команда Зеленського дійсно погодиться на повну імплементацію “мирного” планку Штайнмаєра, то про особливий статус може заговорити навіть Галичина, яка захоче себе відгородити від амністованих донбаських бойовиків. Якщо депутати від Донбасу зайдуть в український парламент, то парад федералізму і фактичного сепаратизму може поширитися на всю територію України.
Показово, що у представники російської влади, і ватажки самопроголошених донбаських “республік” називають підписання Україною формули Штайнмаєра своєю перемогою. І очевидно, що їхня перемога може означати лише поразку для України.
Автор: Валерій Майданюк.
