Чи існує ще міжнародна коаліція на підтримку України?

Зі зміною влади в Києві, Захід починає переорієнтовуватися від морально-психологічної підтримки України та санкційного тиску РФ на стратегію схиляння України до компромісів та діалогу з Москвою.

Розмінна монета для Кремля?

Після прийняття присяги новим президентом Зеленським на міжнародній арені спостерігається явне потепління відносин країн Заходу з Москвою. РФ всупереч всім юридичним нормам переможно повертається до ПАРЄ, міжнародна спільнота закриває очі на невиконання Москвою постанов Морського трибуналу ООН щодо звільнення полонених українських моряків, а лідери ФРН та Франції заявляють про необхідність діалогу з РФ. В Європі дедалі більше згадують про фінансові втрати, які на Заході зазнають від антиросійських санкцій, а саме – близько 70 млн. євро російської частки до ПАРЄ.

Якщо раніше міжнародне співтовариство хоч і лише морально, але тиснуло на Кремль, то сьогодні на міжнародній арені дедалі більше говорять про поступки з боку України задля припинення кровопролиття. Україні почали нав’язувати формулу Штанмайєра, яку не наважилася втілити в життя попередня влада Порошенка, а низка українських патріотичних організацій, зокрема Націонал-консервативний Рух Прогресу, називають її формулою капітуляції. Ця сумнозвісна формула передбачає автономію для Донбасу закріплення особливих прав псевдорепублік в українській конституції та проведення виборів в ОРДЛО без жодних дієвих гарантій відновлення української влади на окупованій території. Київ зобов’язаний оголосити амністію бойовикам й інтегруватися з окупованими територіями Донбасу, що призведе до поширення шкідливих впливів “русского мира” на всю Україну.

За словами українського журналіста Петра Герасименка, “на світових переговорних майданчиках вже давно не йде мова про покарання агресора, про відповідальність за окупацію українських територій. Мова йде про те, що має зробити Україна, щоб Росія припинила стріляти. Яким чином нам слід поводитися, аби Москва змилостивилася і повернула нам Донбас на її умовах. Про Крим ніхто взагалі вже не згадує. А інформаційний шум перед зустріччю у Нормандському форматі нагадує ситуацію перед Мюнхенською змовою 1938 року. Змінилися лише дійові особи”. 

Дуже показово, що на серпневій зустрічі з Путіним президент Франції Еманнюель Макрон заявив, що “Європа готова до діалогу з Росією, а прихід до влади президента Зеленського – це реальна зміна ситуації”. При цьому, ситуація з боку президента Франції зображалася так, начебто питання миру на Донбасі залежить від готовності до компромісів та поступок саме України, а не російського агресора. Примітно,що на цій же зустрічі з Макроном, Путін нагадав, що у РФ розвивають бізнес близько 500 французьких корпорацій, а загальна сума французьких інвестицій у РФ сягає 17 мільярдів євро.  З огляду на це, не дивно, що Франція закликає до діалогу з Москвою, а Макрон пропагує велику Європу – “від Лісабона до Владивостока”, намагаючись  створити “нову архітектуру безпеки і довіри між Росією та ЄС”.

Про потребу компромісу України з Кремлем постійно заявляє й Німеччина, яка є головним бенефіціарієм  від спорудження німецько-російського газопроводу “Північний потік-2”. А всебічна підтримка Берліна та поглиблена енергетична співпраця з РФ допомогли російській економіці вистояти в умовах міжнародних санкцій. Формулу Штайнмаєра привітали навіть у Великобританії, яка є країною-гарантом територіальної цілісності та суверенітету України за Будапештським меморандумом. МЗС Сполученого Королівства назвало згоду Києва на цю сумнівну формулу “обнадійливим кроком”.

Колишній президент, а сьогодні представник України в Тристоронній контактній групі з врегулювання конфлікту на Донбасі Леонід Кучма навіть висловив побоювання, що Зеленський на Нормандському саміті буде один проти трьох, а  Меркель, Макрон і Путін разом будуть схиляти його до поступок Росії щодо виборів в ОРДЛО. За словами Леоніда Кучми, європейські партнери вже просять Зеленського “виконувати всі побажання Москви”.

А після видачі Росії важливого свідка збиття боїнга МН-17 – проросійського терориста Володимира Цемаха, Україна отримала критику з боку ще однієї впливової європейської держави – Нідерландів, які надзвичайно незадоволенні таким вчинком Києва. Де-факто, сьогодні не помітно того рішучого антиросійського курсу європейських країн, яких раніше було прийнято називати “міжнародною коаліцією на підтримку України”. Найвпливовіші західноєвропейські країни, які ще нещодавно були найактивнішими прибічниками антиросійських санкцій, вже  виглядають схильними до миру в Європі за рахунок українського державного суверенітету. Чимало українських патріотів з тривогою задають питання: чи не стала Україна розмінною монетою Заходу для Кремля?

Американський провал

 Однак критичніша ситуація для України на американському напрямку, оскільки наша держава виявилася втягнутою в американський політичний скандал, пов’язаний з непрозорими справами топових американських посадовців в Україні. І республіканці, і демократи прагнуть використати “українську карту” для здобуття компромату на конкурентів. Дональд Трамп кілька разів заблоковував надання американської фінансової та військової допомоги Україні, натякаючи  президенту Зеленському на потребі розслідування кримінальної корупційної справи проти газовидобувної компанії сина Джо Байдена – Хантера.

Дональд Трамп фактично ставить Україну в ситуацію між молотом і ковадлом, адже на президентських виборах в США, які відбудуться через рік, шанси суперників майже рівні. Підтримавши демократів, Україна розчарує Трампа, який може знову стати президентом. А підтримавши Трампа, ризикуємо посваритися з демократами, кандидат від яких (а це може бути Джо Байден), здатний перемогти Трампа у передвиборчій гонці. Водночас, збереження нейтралітету, розчарує обидві американські партії, які втратять український козир у передвиборчій боротьбі з суперниками. Це вже проявляється у роздратованих заявах Трампа, нібито “Україна – “найкорумпованіша держава в світі, повна “жахливих людей”.

Крім цього, залученість американських політиків до непрозорих справ в Україні та масштабні скандали, які розгорілися після цього, можуть знизити бажання американських політиків взагалі мати справи з Україною.  Де-факто, Київ ризикує  втратити не лише американську воєнну та фінансову допомогу, але й навіть моральну підтримку Вашингтона в умовах  чергового загострення воєнного конфлікту з Росією.

Хто винен?

Чимало українців задають резонне запитання: чому ж відношення наших західних партнерів до України змінилося? І чому риторика Франції та Німеччини стала подібною до російської інтерпретації війни на Донбасі як внутрішнього українського громадянського конфлікту?  І чому акценти розмов на міжнародній арені почали зміщуватися в сторону примирення з Кремлем? І найважливіше: чи дійсно міжнародної коаліції на підтримку України вже не існує, а її колишні учасники налагоджують стосунки з Росією? І зрештою, чи дійсно насамперед Зе-команда винна в цьому дипломатичному провалі?

Безумовно, навряд чи стало співпадінням те, що очевидна “відлига” по відношенню до Москви почалася саме з приходом до влади Зеленського, який оголосив курс на завершення тривалого конфлікту. Натомість готовність Зе-команди до компромісів заради припинення обстрілів, стала довгоочікуваним сигналом для європейських партнерів. Зіграли роль і дипломатична недосвідченість Зеленського, розірваність та непослідовність зовнішньополітичного курсу України, коли новий президент діє по іншому, ніж попередній, а також недостатні зусилля української дипломатії. Все це в комплексі зумовило ситуацію, коли питання про існування міжнародної проукраїнської коаліції стало риторичним.

 Автор: Валерій Майданюк