Україна-Міжмор’я: політичні підсумки 2019 року
2019 рік, що минає, увійшов в політичну історію України як “переломний”, адже саме цього року відбулися вибори та масштабна зміна влади, а наслідки цих внутрішньо українських процесів стосуватимуться усього Міжмор’я.
Зміна країни?
Результати президентських та парламентських виборів в Україні радикально змінили розклад сил у державі, де ще вчора ніхто не вірив, що колишній комік може всерйоз стати президентом. Однак вже в середині року в країні відбулося повне оновлення влади, в якій вперше за кілька десятиліть більшість сформувала одна партія, до того ж президентська. Володимир Зеленський, який був обраний з величезним відривом від опонента Петра Порошенка, здобув карт-бланш можливість здійснювати кардинальні зміни в державі.
Після виборів українська політика втратила декілька популярних облич та партійних лідерів, зокрема Анатолія Гриценка, Олега Ляшка, Ігоря Смєшка, та ще низку політиків, які програли виборчу гонку “слугам народу”. Натомість на політичному олімпі з’явилися такі, раніше не надто відомі особи як Андрій Богдан, Дмитро Разумков, Давид Арахамія, Олександр Дубінський, Максим Бужанський. А також новий політик Святослав Вакарчук, який чомусь займає досить пасивну позицію після проходження в парламент. Однак, як зазначив журналіст Петро Герасименко, “Основні політичні актори змінилися. Правила гри – поки що ні”.
Водночас, вже через декілька місяців, правляча монобільшість почала демонструвати ознаки не координованості і навіть розколу. А ключові особи Зе-команди, Давид Арахамія та олігарх Ігор Коломойський заявляли про нездатність скоординувати злагоджену роботу всіх своїх депутатів і навіть озвучили можливість розколу партії та розповіли про роботу над планом розпуску Ради президентом та призначення нових виборів. Чимало експертів назвали результати голосування щодо зняття депутатської недоторканності з нардепа Ярослава Дубневича фактичним розколом між Зеленським і Коломойським. Олігарх Коломойський цим голосуванням показав, що без групи його депутатів Зеленський вже не володіє більшістю у парламенті і вже не матиме власних голосів щоб утримувати коаліцію 226 депутатів.
Наразі, підтримку голосами президентській фракції надає партія “Голос”, і це вже засвідчує необхідність для Зеленського йти на компроміси з іншими політиками та втрату абсолютної монополії на прийняття політичних рішень. Як слушно з цього приводу зауважив український експерт Юрій Гончаренко, “Ще не було в нашій історії такого, щоб фактично одна людина чи клан отримували настільки тотальну перемогу на виборах – і при цьому в них не виходило втілити в життя все те, що вони хочуть”.
При новій владі країна почала змінювати ідеологічний крен із Заходу на протилежний бік, намагаючись досягти компромісу з російським агресором та покласти край війні на Донбасі. Чимало експертів вказують на процеси прихованого реваншу, які супроводжують повернення в країну колишніх регіоналів та соратників Януковича, згортання процесів українізації. А численні арешти волонтерів та ветеранів АТО під кримінальними приводами патріотичні сили називають “розправою” над тими, хто здатний ефективно протидіяти російському реваншу.
Але в країні виник масовий протестний рух опору капітуляції перед Росією, створений щоб не допустити можливої здачі Зеленським українських інтересів Москві. Рух знову нагадав українцям атмосферу Майдану і позиціонує себе тим формуванням, які на Заході прийнято називати словом watchdog – групою активістів, які пильно стежать за владою і не дають їй вчинити антидержавних дій.
Геополітичні підсумки
Водночас в 2019 році змінилася й зовнішньополітична ситуація для України, яка характеризувалася скандалом у відносинах між Україною та США, який призвів до політичного імпічменту президента Дональда Трампа. Спроба Трампа використати українського президента для компромату на політичного конкурента, зумовила похолодання у відносинах між Києвом та Вашингтоном. Це не призвело до негайного скасування воєно-фінансової допомоги Україні, однак заклало підстави для потенційної проблематичності її подальшого постачання. Міжнародні позиції України за 2019 рік стали явно слабшими не в останню чергу через цей скандал. А після досить теплих зустрічей російського диктатора Путіна з лідерами Франції та Німеччини, преса почала говорити про фактичний розпад міжнародної коаліції на підтримку України, яка до цього номінально існувала.
Набули певного переформатування й відносини України з державами Міжмор’я. Зокрема нове керівництво України здійснило крок назустріч Польщі, дозволивши ексгумацію польських поховань на території нашої держави. Натомість Польща, у відповідь, зобов’язалася упорядкувати українські могили та місця пам’яті на своїй території, які були зруйновані вандалами. Президент України повідомив, що він і його польський колега домовилися оновити та перезавантажити двосторонню робочу групу, яка працюватиме під патронатом двох президентів, щоб “усі темні плями минулого не перешкодили нашим народам будувати спільне світле майбутнє”.
Якщо за правління минулого президента Порошенка це питання було одним із найгостріших суперечностей в україно-польських відносинах, то з цією поступкою з боку української влади з’явилася надія на їхнє покращення. Це може створити сприятливий ґрунт для тіснішої політико-економічної та культурної співпраці двох ключових держав Міжмор’я. Зеленський також здійснив низку візитів та зустрічей з лідерами країн Балтії, зокрема Литви та Естонії, зустрівся з лідером Білорусі та прем’єром Молдови Майєю Санду, і кожна з цих дипломатичних подій супроводжувалася заявами про поглиблення співпраці та взаємовигідних форм двостороннього партнерства. Зі зміною влади відносини Києва з сусідніми країнами Міжмор’я начебто й не постраждали, але й не пішли далі другорядної економічної співпраці, не кажучи вже про глибші форми інтеграції Міжмор’я.
Зрештою, на заваді цьому може стати відсутність явного інтересу людей з оточення президента у розвитку та формуванні Міжмор’я, як геополітичної реальності. Немає 100% певності, що члени команди президента взагалі знають про концепцію Балто-Чорноморського союзу чи Міжмор’я, яка ще сотню років тому була оформлена українським геополітиком Юрієм Липою. А заяви Зеленського про примирення з Росією, яка є якраз найбільшим геополітичним ворогом та загрозою для країн Міжмор’я, навряд чи сприяють формуванню міцного антиросійського блоку в Східній Європі, яким якраз і може стати Міжмор’я.
Недарма президент Литви Гітанас Науседа закликав Володимира Зеленського не йти на невигідні поступки напередодні його нормандської зустрічі 9 грудня, в час, коли вся Україна побоювалася, чи не капітулює Зеленський перед Путіним. Проте це зайвий раз підтвердило, хто в Європі щиро переживає за долю України і хто є нашим реальним партнером та союзником в Європі, що створює підстави для формування глибших форм співпраці країн Міжмор’я в майбутньому.
Автор: Валерій Майданюк
