Відродження Міжмор’я: чому сторічна геополітична концепція знову актуальна?
18 березня 1921 року у Ризі між Польщею та радянською Росією було підписано сумнозвісний Ризький мирний договір, який не лише розділив Україну по річці Збруч, але й на століття поховав концепцію Міжмор’я, як ідею геополітичного союзу народів Балто-Чорноморського регіону проти московської агресії.
Пілсудський & Петлюра
У 1920 році один з останніх непримиренних борців за свободу УНР Симон Петлюра приїжджає до Варшави й підписує з польським лідером Юзефом Пілсудським Варшавський договір, за яким в обмін на визнання незалежності УНР і військову допомогу, Петлюра погоджувався визнати українсько-польський кордон по річці Збруч та польську окупацію західноукраїнських земель. До Польщі мала відійти велика частина етнічних українських територій Галичини, Західної Волині, частини Полісся, Лемківщини, Підляшшя, Надсяння і Холмщини, які вже перебували під польським воєнним контролем. Натомість польський уряд Пілсудського відмовився від намірів розширити територію Польщі до кордонів Речі Посполитої 1772 року та визнав УНР в рамках наддніпрянських українських територій.
За підписання Варшавського договору Петлюру критикувала та засудила значна частина західноукраїнської інтелігенції, але перед Головним отаманом стояла дилема: або втратити все, або пожертвувати частиною українських земель здобувши натомість завдяки союзу з Польщею незалежність хоча б для Наддніпрянщини, визволивши її від більшовицької експансії.
Складовою частиною договору була військова конвенція, яка заклала підвалини спільних польсько-українських військових дій проти більшовиків на території України Договір не був рівноправним і більше відповідав інтересам польської влади, але Петлюра намагався використати будь-який ситуативний шанс заради волі України.
Міжмор’я та нова Річ Посполита Юзефа Пілсудського
Водночас, союз із УНР відповідав інтересам сформованої Юзефом Пілсудським ідеї “Міжмор’я” – федерації держав Східної Європи від Балтійського моря до Чорного з політичним центром у Варшаві як противаги радянській Росії та Німеччині. До цього утворення планувалося залучити і Литву, і Латвію, і білоруські землі, і навіть при можливості Чехію, Румунію та Угорщину.
Цією ідеєю, Пілсудський прагнув відтворити Річ Посполиту та Велике князівство Литовське в якій або в рамках федерації, або у вигляді поясу союзних та залежних держав, Польщу оточуватимуть “дружні” країни, об’єднання яких стане справжнім щитом Центрально-Східної Європи від загроз як зі сходу, так із заходу. Пілсудський вважав, що долі поляків і українців тісно пов’язані, а втрата волі Україною в середньостроковій перспективі призведе до занепаду й польської держави. Тому борючись за відновлення УНР, Пілсудський в першу чергу думав про безпеку Другої Речі Посполитої. Без вільної України не буде вільної Польщі – стверджував польський лідер. А 25 квітня 1920 року об’єднане польсько-українське військо під проводом маршала Пілсудського атакувало більшовиків по всьому українському фронту, намагаючись втілити геополітичну концепцію в життя під гаслом “За нашу і вашу свободу”.
Показово, що варіант такої собі польської імперії в центрі Європи виглядав навіть ліберальною версією у порівнянні з ідеями головного теоретичного суперника Пілсудського – творця концепції польського націоналізму Романа Дмовського. Останній засуджував ідею багатонаціональної федерації чи конфедерації, пропонуючи натомість розбудову національної польської держави в давніх кордонах, але без зайвих чужинців, яких треба було б асимілювати. Саме концепція Дмовського зрештою перемогла, чому сприяла низка геополітичних обставин, зокрема – не надто оптимістичне завершення радянсько-польської війни. Хоча, ці дві концепції — Пілсудського й Дмовського і досі є популярними в Польщі і серед політикуму, і серед простих громадян. Як слушно зауважив польський публіцист Єжи Ґедройць: «Польською політикою керують дві труни: Пілсудського та Дмовського».
Але за результатами радянсько-польської війни у 1920 році Київ було втрачено, а Варшаву ледве вдалося захистити завдяки американській, французькій та англійській фінансово-технічній допомозі, західним фахівцям-офіцерам, воякам УНР, які відчайдушно утримували польський фронт та героїзму польського народу, який захищав щойно здобуту вітчизну. Воювати за визволення УНР Польща вже і не могла, і не особливо прагнула, а Пілсудський звернувся до українських вояків зі словами “вибачте, панове”, шкодуючи про невиконану перед українцями обіцянку.
Ризький договір 18 березня 1921 року поклав край геополітичній мрії Пілсудського. Замість концепції Міжмор’я та потужної конфедерації на чолі з Польщею, Пілсудський змушений був укласти мир із більшовиками. Польща припинила визнавати Українську Народну Республіку та визнала УРСР і сконцентрувалася на розбудові національної держави за версією націоналіста Дмовського. Наслідки тієї невдачі для Польщі та України виявилися трагічними. Через десяток років мільйони жителів України загинули внаслідок організованого більшовиками Голодомору. А 11 серпня 1937 року в СРСР розпочато так звану польську операцію, завданням якої було знищення поляків, котрі проживали у Радянському Союзі, внаслідок чого було вбито близько 111 тисяч поляків.
Польща ж перейшла до політики асиміляції українців, яких треба було злити в одну польську націю. А після смерті Пілсудського польський уряд ухвалив остаточну концепцію полонізації, вважаючи, що країна має бути більш однорідною. Прикладом такої політики Польщі стала акція 1938 року з усунення так званих “непотрібних” православних церков на сучасній Люблінщині.
Яким могло б бути Міжмор’я Пілсудського?: Альтернативна версія
Сьогодні в Польщі поширюється чимало альтернативних історичних припущень, щодо того, чи не можна було тоді вирвати в більшовиків бодай Кам’янець-Подільський, Проскурів (теперішній Хмельницький) та Мінськ, а Ризький трактат дехто називає “труною Речі Посполитої” та ідеї втілення Міжмор’я. То ж як би склалася історія, якщо б польсько-радянська війна завершилася для Пілсудського та Петлюри успішно і їм вдалося б визволити від більшовиків Наддніпрянщину?
Очевидно, що українці тоді б не зазнали жахіть сталінського тоталітаризму, не відбулося б Голодомору, і можливо, навіть характер Другої світової війни був би значно менш трагічним для Польщі. Мабуть в орбіті польського впливу існувала б маріонеткова УНР, як буферна зона перед російської загрозою. А на території номінального українського суверенітету поляки мали б особливі правові привілеї, так як це й згадувалося у Варшавському договорі Петлюри.
Проте, якою була б реакція офіційного Києва на політику пацифікації та полонізації на західноукраїнських землях? Які були б відносини УНР та ОУН, яка б вела непримиренну боротьбу проти польської окупації Східної Галичини? І чи не стали б ці суперечності додатковими каменями спотикання між союзниками по Міжмор’ю та чи не було б використані гітлерівською Німеччиною та сталінським СРСР для альтернативного варіанта пакту Молотова-Ріббентропа?
Очевидно, що версія Міжмор’я Пілсудського, пронизана ідеєю домінування польської держави в оточені політичних васалів, які до того ж втратили на користь Польще частини своїх етнічних земель, навряд чи могла бути тривалим підґрунтям для миру, міжнаціонального партнерства та міцних союзницьких відносин у центрі Європи. Союз, базований на нерівноправності нагадував би більше радянську Організацію Варшавського договору, аніж демократичну та вільну спільноту народів, які боронять Європу від тоталітаризму.
Очевидно, що ідея Міжмор’я, як демократичного союзу між Україною, Польщею, Литвою та іншими країнами регіону не могла бути ефективно втіленою в умовах 1920-30-их років в умовах авторитарного режиму в Польщі, багатотисячних етнічних “вузлів” та дисперсії значної польської меншини в Литві, Білорусі, Західній Україні та на Поділлі. Це б створювало тривалу міжнаціональну ворожнечу в самій Польщі та одночасно з її нерівноправними союзниками, які б в такому випадку могли б шукати союзників проти Польщі. В той час, у двадцятих роках ХХ століття ідея Міжмор’я була надто недосконалою й виявилася не на часі.
Але можливо, ці помилки повинні були бути усвідомленими, щоб рівно через століття ідея Міжмор’я позбулася недемократичних вад і постала в двадцятих роках ХХІ століття у вигляді геополітичної концепції рівноправного союзу українців, поляків, литовців, латвійців, естонців та інших народів, яким сьогодні немає потреби конфліктувати через території чи етнічні меншини, а єдиним питанням, яке поки що може ці народи розділяти є лише інтерпретація історії.
Автор: Валерій Майданюк
