Site icon ІЦ Міжмор’я

Радянська окупація Балтії: ніколи знову

Цими днями в країнах Балтії вшановують річницю радянської окупації Литви, Латвії та Естонії, сценарій захоплення яких супроводжувався традиційним для Москви шантажем, лицемірством, погрозами воєнного вторгнення та прикривався “волею народу”.

Сталінський ультиматум

Після пакту Молотова-Ріббентропа та радянського вторгнення до Польщі у вересні 1939 року, долю Латвії, Литви та Естонії диктатори Гітлер та Сталін вирішили без їхньої участі.

Вже у вересні-жовтні СРСР висунув ультиматуми урядам балтійських держав з вимогою укладення договору про взаємну допомогу та створення військових баз “задля захисту від фашизму”. Західні демократії та Німеччина на загрози суверенітету балтійських країн відреагували мовчанням. Враховуючи збільшення кількості радянських військ до півмільйонного угрупування на кордонах Естонії, Литви та Латвії, які сумарно перевищували армії трьох балтійських держав, уряди цих країн, задля збереження життя громадян, були змушені погодитися. Угоди дозволяли СРСР встановлення військових баз на території балтійських держав та розташування десятків тисяч радянських військ в кожній з республік.

Підписані з СРСР договір про “взаємодопомогу” де-факто обмежували суверенітет Естонії, Литви та Латвії, а під контролем 25-тисячного контингенту Червоної армії опинилися всі ключові порти та аеродроми узбережжя Балтії. Формально Естонія, Латвія та Литва стали радянськими протекторатами, але в питаннях внутрішньої політики залишалися незалежними. Однак цього Москві вже було недостатньо і в Кремлі було вирішено покінчити з самобутністю балтійських республік, використавши при цьому звинувачення у “антирадянській діяльності”. 12-14 червня 1940 року радянський флот розпочав повну військову блокаду балтійських країн з моря, після чого з Москви надійшов новий ультиматум. Країнам Заходу тоді було не до цього, адже увага світу була сконцентрована на  поразці Франції.

Радянське “визволення”

Погрожуючи вторгненням і звинувачуючи балтійські країни у плануванні “змови”, Москва вимагала заміни урядів у цих державах на “дружні до СРСР” і дозвіл на розташування ще більшої кількості радянських військ. Паралельно на вулицях балтійських столиць місцеві комуністи влаштували акції протесту й розпочали імітацію народних повстань проти власних урядів. Іноземні комуністичні агенти здійснювали провокації, на придушення яких поліцією, Москва реагувала ще жорсткіше. Радянські ж військові розпочали блокування місцевих поліцейських та армійських сил. Балтійські держави, враховуючи міжнародну ізоляцію і наявність на своїх територіях радянських контингентів, знову спробували уникнути кровопролиття в явно програшній війні.

Водночас, в СРСР заявили, що не залишатимуться осторонь і не споглядатимуть “антинародної політики” країн Балтії, а “захистять” народи Литви, Латвії та Естонії. Тож 15-16 червня, СРСР вдерся до Литви, Естонії та Латвії і близько 500 тис. військ Червоної армії за кілька днів зайняли всю Балтію. Литовський президент Антанас Сметона, який наполягав на збройному опорі, не був підтриманий більшістю, склав повноваження і виїхав з країни. Того ж дня в Литву були введені радянські війська й сформовано “народний уряд” на чолі з комуністом Юстасом Палецкісом. Території Латвії та Естонії, були окуповані попри те, що їхні лідери прийняли радянські вимоги.

Вже через кілька днів, території Естонії, Латвії і Литви були включені до складу Ленінградського та Прибалтійського військових округів. За результатами проведених під дулами радянських автоматів парламентських виборів, в усіх трьох країнах “перемогли” прокомуністичні сили з вражаючим результатом. А вже наступного місяця, нові комуністичні уряди надіслали до Москви “прохання” прийняти їхні країни до Радянського Союзу. І Сталін звісно ж не відмовив, тож невдовзі Литва, Латвія і Естонія увійшли до складу СРСР.

Історичні уроки для Міжмор’я

Подальша радянізація балтійських держав супроводжувалася репресіями та масовими депортаціями населення до Сибіру. Десятки тисяч “контрреволюційних елементів”, таких як колишні держслужбовці, члени демократичних партій,  фермери, священики та члени їхніх родин були вислані у віддалені райони СРСР. Почалася півстолітня радянська окупація Литви, Латвії та Естонії, яку країни Заходу ніколи формально не визнавали.

Таким чином, радянська окупація Балтії підтвердила сказану Вінстоном Черчіллем фразу, що країна, яка між ганьбою і війною обирає ганьбу – невдовзі одержить і ганьбу і війну. А через більш ніж півстоліття, під час російської анексії Криму, тогочасна українська влада також спробувала “уникнути кровопролиття” і “не піддаючись на провокації”, поступилася півостровом з населенням два мільйони громадян, розпаливши апетити російського агресора й щодо інших українських регіонів.

Досвід радянської анексії балтійських держав став історичним уроком для всіх країн на теренах Міжмор’я, який засвідчив, що ніколи не слід йти на поступки Москві у питаннях державного суверенітету – бо це завжди закінчиться поневоленням. А московська окупація завжди обернеться кровопролиттям, навіть якщо спочатку вона відбулася без жодного пострілу.

Автор: Валерій Майданюк

Exit mobile version