У найближчому майбутньому Захід не буде готовий надати реальні гарантії безпеки Україні, Грузії та Молдові, незважаючи на життєву важливість цієї допомоги. Виникають сумніви й у готовності Заходу воювати з РФ заради захисту країн Балтії, що актуалізує виникнення між країнами Центрально-Східної Європи спільних оборонних інтересів.

Друзі по нещастю

Попри демократичну та правозахисну риторику Захід так і не захистив ні Молдову, ні Грузію, ні Україну від російської агресії. Фактично єдиними потенційними союзниками України, як і потенційними жертвами російського тиску, є наші найближчі сусіди: Польща, Румунія, Молдова, Грузія,  Литва, Латвія та Естонія. Кожна з цих країн прагне здобути надійних союзників проти російської експансії.

Грузія, яка на період незалежності вже двічі зазнала російської агресії, досі не знайшла надійної підтримки на Заході. А країни Балтії, в яких мешкає значна російська меншина, перебувають під загрозою російської експансії. Польща має чи не найвагоміші підстави для формування оборонного союзу з сусідами регіону, з огляду на сумний історичний досвід «допомоги» західних союзників у 1939 році. У той час, як Німеччина і Франція рахують гроші від партнерства з Газпромом, для Польщі просування Росії до своїх кордонів є питанням збереження державності, що й зумовлює всебічну підтримку офіційною Варшавою України. Польща та Литва єдині країни, які всерйоз розглядали можливість військової допомоги Україні, що є прикладом справжніх союзницьких відносин, а не «глибокої стурбованості». 

Ці обставини та спільні загрози країн Балтійсько-Чорноморського регіону зумовлюють об’єктиві підстави для формування нового військово-політичного союзу на території Східної Європи. Окрім згаданих держав, до нього в теоретично в перспективі могли б вступити Румунія, Болгарія, Білорусь (після ліквідації режиму Лукашенка), а також  Фінляндія, яка взимку 1939-1940 років також безрезультатно чекала допомоги від західних союзників. У такому  союзі можуть об’єднатися більшість слов’янських народів зі спільними економічними й політичними інтересами. А релігійна і мовна різноманітність країн учасниць сприятиме гарантуванню рівноправності кожної держави та не дозволятиме домінувати в союзі одній з них.

Історичні прототипи “Міжмор’я”

Ідея геополітичної єдності  Міжмор’я висловлювалася Михайлом Грушевським, а ідеолог українського націоналізму Юрій Липа став автором «Чорноморської доктрини», в якій  вказував на історичну спільність орієнтації за віссю Північ-Південь від Скандинавії та балтійських країн до Чорного моря і Малої Азії. Балто-Чорноморська геополітична спільність не була лише теоретичним конструктом інтелігентів-публіцистів, а століттями існувала у формі потужних супер-держав, в надрах яких народилася українська нація та культура. Велике князівство Литовське у складі Литви, Білорусі й України простягалося від Балтійського до Чорного моря й було мабуть одним з найсвітліших періодів історії українського народу після занепаду Київської Русі. Ця епоха відзначалася вільним розвитком православ’я, української мови та культури без будь-яких східних чи західних культурних гегемоній.

Історичним прототипом Балто-Чорноморської єдності була й Річ Посполита. Ідея «Міжмор’я» (пол. Międzymorze, лат. Intermarium)  – проекту партнерського блоку держав від Балтійського до Чорного й Адріатичного морів набула популярності в колах польської інтелігенції, а Ю.Пілсудський вважав, що такий союз дозволить уникнути державам Центральної Європи домінування Німеччини або Росії. Сьогодні, відмовившись від імперських амбіцій, Польща, перезавантажує свої історичні стосунки з українцями, білорусами та литовцями, що дає шанс народам, які колись творили Річ Посполиту на порозуміння.

Президент Польщі Анджей активно працює над розвитком міждержавного партнерського блоку держав від Балтійського до Чорного й Адріатичного морів – “Тримор’я”, яка є розширеним варіантом Міжмор’я і до якої в перспективі може ввійти й Україна. Ідея партнерства країн Міжмор’я обговорювалася і за часів президента Л. Кучми, коли у 1997 році було створено ГУАМ у складі країн Чорноморського регіону: Грузії, України, Молдови, Азербайджану, як альтернативної структури інтеграційним проектам Москви на теренах СНД.

А 28 липня міністри закордонних справ України, Польщі та Литви заявили про створення “Люблінського трикутника” – нової платформи для політичного, економічного та соціального співробітництва, яка де-факто може стати прообразом міждержавного проекту “Міжмор’я”. В поєднанні з міжнародною литовсько-польсько-українською військовою бригадою (ЛитПолУкрбриг) “Люблінський трикутник” може в перспективі перерости й в оборонний Альянс.  

Потенціал «Міжмор’я»

Більшість потенційних учасниць Балто-Чорноморської осі вже в тій чи іншій мірі втягнуті в гібридну, інформаційну, історично-ідеологічну, торговельну, холодну або й гарячу війну з російською агресією. То ж створення спільного оборонного союзу дедалі актуальніше для країн “Міжмор’я”. У соціально-економічному та демографічному аспекті потенційний Балто-Чорноморський блок міг би стати потужним світовим гравцем, адже наприклад Польща перебуває серед 25 розвинутих держав. У поєднанні з відновленим аграрно-промисловим потенціалом України, таке об’єднання може за основними економічними та демографічними показниками становити серйозну конкуренцію російському Митному союзу. У військовому аспекті такий союз також стане вагомим стримуючим фактором експансіоністським планам Кремля.

Фактично ЄС сьогодні більше потрібен країнам Центрально-Східної Європи, аніж наприклад Франції, впливові політики якої, обіцяють виборцям вивести свою країну з ЄЄ, щоб французи не годували грецьких чи прибалтійських «дармоїдів». Отож різниця в інтересах між Західною та Центральною Європою дедалі поглиблюється. Нинішні структури безпеки виявилися недостатньо ефективними, то ж реконфігурація міждержавних відносин Східної Європи вже давно назріла. Можливо й Україні варто змінити східно-західний вектор зовнішньополітичної орієнтації на вісь “північ-південь” і будувати військово-оборонний союз з країнами, для яких захист від російської агресії, вже історично став національною ідеєю.

Автор: Валерій Майданюк

Related Posts