Дилема Вучича: Сербія на порозі революції?

Сербія переживає різке загострення політичної кризи, що вилилося у масштабні протести проти президента Александара Вучича. Студенти, які від кінця минулого року виступають проти влади, 28 червня висунули ультиматум, вимагаючи дострокових парламентських виборів. Ця подія відбулася у знакову дату – саме 28 червня 2001 року експрезидента Югославії Слободана Мілошевича передали Гаазькому Міжнародному трибуналу, що стало прозорим натяком для Вучича.

Чинний президент Сербії відкинув ультиматум, після чого протестувальники оголосили про початок масштабних акцій непокори. До студентського руху приєднуються дедалі більше громадян та опозиційних партій. Дехто вже оголосив про початок революції у Сербії.

Протести у Сербії тривають понад вісім місяців. Їхньою початковою точкою стала катастрофа – обвалення навісу залізничного вокзалу у місті Новий Сад, внаслідок чого загинуло 16 осіб. Цей інцидент виявив глибоко вкорінену корупцію у сербській владі, а млява реакція уряду на трагедію обурила багатьох громадян.

Тривалий час протестувальники уникали політичних гасел, зосереджуючись насамперед на вимогах справедливого розслідування катастрофи та виконання владою своїх обов’язків. За понад 11 років перебування при владі (спочатку як прем’єр-міністр, а з 2017 року – як президент) Вучич зумів значною мірою маргіналізувати опозицію. Проте неформальний протест без чітких лідерів, яких можна було б скомпрометувати або з ким вести переговори, став для нього абсолютно несподіваним.

Стратегія Вучича та “антимайдан”

У такій ситуації Вучич обрав стратегію вичікування, сподіваючись, що протест з часом “видихнеться”. Водночас, він готував свій “антимайдан” – привіз на мітинги лояльних студентів, які виступають проти страйку та вимагають відновити навчання. Але вони не стали переконливою силою захисту влади.

Протести посилилися, коли протестувальники висунули конкретну політичну вимогу: Вучич мав до 21:00 28 червня оголосити про власну відставку та дострокові вибори до кінця року. Після закінчення терміну ультиматуму, по всій Сербії почалося блокування мостів та автошляхів.

У відповідь сербська влада почала демонстративно стягувати до столиці бронетехніку та підвозити додаткові сили поліції. Керівна Сербська прогресивна партія також привезла кілька сотень своїх прихильників з регіонів, де традиційно поширене великосербство. Однак замість демонстрації підтримки владі, вони вважали за краще залишитися в автобусах або прогулятися Белградом.

28 червня в белградському мітингу взяли участь майже 140 тисяч осіб – неймовірна кількість для Сербії, особливо якщо врахувати, що одночасно мітинги пройшли і в інших містах.

Поліція та жандармерія, застосовуючи спецзасоби та діючи дуже агресивно, почали жорсткі затримання. Лише в Белграді було затримано 77 мітингувальників. Інформація про події у Белграді швидко поширювалася країною, провокуючи нові й нові осередки спротиву жорстоким діям поліції.

Щоб виправдати жорсткі дії поліції, провладні ЗМІ знову повернулися до фейкових тверджень про підтримку мітингувальників з-за кордону та підготовку за їхньої допомоги державного перевороту. На противагу цьому, і президент Вучич, і міністр внутрішніх справ Івіца Дачич кілька разів висловлювали вдячність “російським друзям” та російським спецслужбам за організацію недопущення “кольорової революції”.

Показово, що протести у Сербії базуються на тих самих політичних ідеях, що й політика сербської влади. Мітингувальники та студенти не сильно тяжіють до євроінтеграційної ідеї, натомість серед них популярна націоналістична великосербська риторика. Студенти повторюють погляди правих політиків, прихильників великосербства, а виховання молоді в Сербії давно будується на антизахідних постулатах, які відкидають європейські цінності та євроінтеграцію Сербії. Сербія є єдиною країною-кандидатом у члени ЄС, де кількість противників такого вступу переважає над кількістю прихильників.

Сербський президент опинився у скрутній ситуації, демонструючи жорсткість і заявляючи, що не піде на жодні амністії протестувальникам на тлі зростаючого невдоволення, коли країна стоїть на порозі серйозних змін.

Потенційне падіння влади Вучича у Сербії матиме вплив на ситуацію у всьому Балканському регіоні та відіб’ється резонансом у країнах Міжмор’я. Росія намагається використати Сербію для дестабілізації Балкан та всього ЄС, а Вучич навіть їздив на  парад перемоги в Москву. Зміна влади у Сербії здатна призвести до змін на Балканах та зрушення Сербії з закостенілої та деструктивної геополітичної позиції.