Перемога добра: парламентські вибори у Молдові
Парламентські вибори в Молдові визначили політичний курс держави на найближчі роки. Ці вибори мали особливе значення не лише для Кишинева, а й для всієї Східної Європи, а найбільше – для України.
Ставки надзвичайно високі
Кілька днів тому Молдова опинилася в точці вибору: продовжити шлях до Європейського Союзу чи зробити розворот у бік Росії. Саме цей вектор зовнішньої та внутрішньої політики став центральною темою виборчої кампанії.
Президентка Майя Санду прямо попередила: перемога проросійських сил означатиме реальну загрозу перетворення Молдови на плацдарм для вторгнення військ РФ в Одеську область.
Важливість виборів підсилювала парламентська форма правління: саме парламент, а не президент, має ключові важелі для формування уряду й ухвалення рішень.
Результати виборів стали яскравою перемогою партії Санду PAS. Два терміни поспіль Санду матиме у парламенті стійку монобільшість, чим гарантує збереження проукраїнського та проєвропейського курсу уряду в Кишиневі.
Баланс сил: PAS проти «Патріотичного блоку»
Проєвропейська партія «Дія і солідарність» (PAS) Майї Санду змагалася за перше місце з проросійським «Патріотичним блоком». Опитування показували майже рівні позиції – 24,7% проти 24,9%. Без перебільшення PAS стояла над прірвою, адже чимало громадян розчарувалося у молдовських «єврооптимістах»: очікуваних реформ у сфері боротьби з корупцією та підвищення рівня життя не відбулося, що знизило довіру до партії. Тому партія Санду обрала гаслом фразу “Другого туру не буде”. Тобто якщо молдовани не проголосують зараз за європейський вибір – історичний шанс буде втрачено.
Але перемога «єврооптимістів» на рівні 50 % розвіяли загрозу приєднання Молдови до антиєвропейського поясу країн у ЄС.
Молдовській демократії вистачило духу викинути за борт олігархічні проросійські партії, яких Кремль накачав грошима та медійною підтримкою. Значну частку партій, пов’язаних з проросійським олігархом Іланом Шором, викреслили ще на фазі реєстрації. Це рішення, можливо, й не відповідало стандартам західних ліберальних демократій, але воно стало дієвим –чимало проросійських партій опинилися за бортом.
Ще одну відверто антиукраїнську партію з орбіти Шора – «Молдова Маре» – остаточно усунули вже у день виборів. А партію «Серце Молдови», що входила до блоку проросійського Ігоря Додона, зняли з перегонів напередодні – у суботу, за день до голосування. Причиною стали порушення правил кампанії.
Тепер усі ці «ображені» сили мають шанс звернутися до Європейського суду з прав людини. Ба більше, вони навіть можуть виграти справу проти держави й отримати символічну компенсацію. Молдовська влада завбачливо нейтралізувала небезпеку з Придністров’я. За два дні до виборів ЦВК перенесла ключові дільниці на десятки кілометрів далі від звичних місць, фактично зробивши їх недосяжними для більшості придністровських сепаратистів. А на тих дільницях, які залишилися на своїх місцях, у день голосування виникли нові перепони: поліція повідомила про нібито заміновані мости через Дністер, що різко обмежило доступ виборців.
Але у молдовський парламент зайшла партія уніоністів “Демократія вдома” (Democrația Acasă, DA), котра може стати викликом для України та нагнітати урядові кризи, збиваючи країну з європейського курсу. Лідер партії Васіле Костюк має підтверджені зв’язки з ФСБ у минулому, а зараз виступає на боці противників України.
Кремлівський фактор і «розпорошення сил»
Дії молдовської демократичної влади мали виправдання, враховуючи, що Кремль застосував проти маленької країни цілу низку спецоперацій. Москва вкотре намагалася впливати на внутрішню політику Молдови. Прямі зв’язки з РФ стали токсичними, тож Кремль робив ставку на завуальовані проекти. Найбільший із них – «Патріотичний блок» Ігоря Додона та Володимира Вороніна. Додатково діяли партії «Велика Молдова», «Альтернатива» та інші структури, які, попри різні маски, просувають проросійські інтереси.
Москва створила завуальований націоналістичний проект у Молдові – партію “Велика Молдова” (Moldova Mare). Її лідерка Вікторія Фуртуне, заявляла про плани забрати в України південь Одеської області. Наразі її рейтинг становить 2,1%, але скидати цю політсилу з рахунків ще не варто – Москва не пошкодує для неї грошей та допомоги агентури.
Інша партія “Альтернатива” заявляла про підтримку євроінтеграції, але критикує PAS і Майю Санду. Тобто – займалася класичним «розпилом» голосів, з метою відібрати собі проєвропейських виборців, які розчарувалися в чинній владі. Разом із тим лідери цієї партії мають давні зв’язки з Росією, а сама політсила фактично стала платформою для повернення старих політичних еліт до влади. Очільник партії – мер Кишинева Іон Чебан, раніше був членом проросійських Комуністичної та Соціалістичної партій. І брав участь у референдумі 2014 року в Гагаузії щодо зближення або з ЄС, або з Митним союзом Росії. Інший лідер партії Олександр Стояногло був головним суперником Майї Санду на президентських виборах минулого року.
За даними Bloomberg, Росія розробила багаторівневий план втручання у вибори: від дезінформаційних кампаній і мережі ботів до використання церковних структур і навіть організації заворушень у в’язницях. Кремль наполегливо працював, аби в Молдові діяв проросійський уряд, щоб з території цієї країни загрожувати не лише Україні, але й Румунії та європейським державам.
Європейський вибір і ризик «грузинського сценарію»
До виборів ситуація в Молдові нагадувала розвиток подій у Грузії, яка за кілька років фактично зійшла з євроінтеграційного шляху та поступово повертається до російського впливу. У разі програшу Санду і формування проросійської більшості в парламенті Молдова ризикувала повторити цей сценарій. Навіть якщо б Санду сформувала уряд з котроюсь з проросійських партій – курс Молдови міг значно сповільнити євроінтеграцію та стати прохолоднішим до України.
ЄС нині є головним економічним партнером країни: понад 65% експорту Молдови йде на європейський ринок, тоді як Росія займає лише 2–3%. Крім того, Брюссель надає макрофінансову допомогу обсягом майже 300 млн євро. Втрата підтримки ЄС означає серйозний удар по економіці та змусила б Кишинів шукати економічних покровителів у Москві.
Вибори в Молдові – це не просто внутрішньополітична подія, а битва за майбутнє держави та регіону. Перемога проєвропейських сил дозволила зберегти курс на ЄС, забезпечити економічну підтримку й уникнути політичної ізоляції. Натомість прихід до влади проросійських партій міг відкрити шлях до «грузинського сценарію» – замороження реформ, втрати європейських ринків і поступової інтеграції в російську орбіту.
Для України доля цих виборів також стала критично важливою. Кишинів є стратегічним партнером Києва на шляху до ЄС, а будь-яке послаблення позицій Молдови автоматично позначиться і на українських євроінтеграційних перспективах.
Сьогодні демократія та проєвропейський курс виграли черговий раунд боротьби у Молдові і не дозволили з’явитися на наших південно-західних кордонах новому плацдарму для економічної блокади та російської агресії. Але Кремль користуватиметься усіма труднощами молодої молдовської демократії та не шкодуватиме зусиль агентури та грошей для її підриву.
Сепаратизм у Гагаузії, промосковський режим у Придністров’ї та фінансовані Москвою олігархічні партії Ілана Шора не зникли і залишатимуться козирями в рукаві російського диктатора. Але найголовніше – у них не буде монополії на владу найближчі декілька років.
Автор: Валерій Майданюк
