Болгарський «Орбан»: чого чекати Україні?

Болгарія, яка у перші місяці великої війни фактично стала прихованим арсеналом для України, сьогодні опиняється на політичному роздоріжжі. Болгарський уряд очолив Румен Радев – політик із суперечливою репутацією, якого одночасно називають і прагматиком, і проросійським гравцем. Його перемога означає концентрацію влади в одних руках та відкриває новий етап у відносинах Софії з Києвом і Брюсселем. Чи збереже Болгарія курс на підтримку України – чи стане ще одним джерелом проблем у ЄС?

Болгарія – країна яка нас рятувала

Болгарія залишається однією з недооцінених, але стратегічно важливих держав для України – як у Чорноморському регіоні, так і в просторі Міжмор’я. Її роль після 2022 року виявилася значно вагомішою, ніж це може здаватися на перший погляд. Навесні 2022 року Болгарія таємно постачала Україні боєприпаси та запчастини до радянських озброєнь і забезпечила до третини потреб ЗСУ на початковому етапі війни з Росією. Крім цього, Болгарія стала одним із найбільших постачальників дизелю в Україну, часом покриваючи наших 40% потреб. Самі тоді російські удари системно знищували українську паливну інфраструктуру. Військово-промисловий комплекс Болгарії фактично став одним із тилових ресурсів української армії – і ця співпраця триває донині.

Без перебільшення можна сказати, що Саме Софія в критичний момент стала одним із ключових постачальників озброєння та боєприпасів для ЗСУ. І Болгарія допомагала в той час, коли більшість країн НАТО ще не наважувалися на відкриту військову підтримку Києва. Певний час це залишалося таємницею, адже надавати летальну зброю Україні тоді було проблемою для більшості західних партнерів.

Хто такий Румен Радев?

Водночас болгарське суспільство залишається глибоко розділеним – сильні проросійські настрої, історичні симпатії до РФ та активна робота російської пропаганди формують електорат, прихильний до Москви. Кремль традиційно використовує енергетичні, культурні та інформаційні важелі впливу, а тема війни в Україні часто подається через викривлену призму “нейтралітету” або страху втягнення у конфлікт.

Саме на цьому тлі зросла політична роль Румена Радева – колишнього президента Болгарії, який тепер очолить новий уряд країни. Його політична сила “Прогресивна Болгарія” отримала монобільшість, що відкриває перед ним безпрецедентні можливості впливу. Фактично вперше в новітній історії країни одна особа концентрує у своїх руках настільки значний політичний ресурс – без необхідності озиратися на коаліційних партнерів чи навіть власну партійну команду, сформовану поспіхом під вибори.

Кар’єра Радева виглядає нетипово для класичного політика. Він – генерал-майор, колишній командувач Повітряних сил, пілот винищувача та доктор військових наук. Освіту здобував як у Болгарії, так і у США – закінчив престижні навчальні програми ВПС США, що сформувало його як професійного військового із західним досвідом. Показово, що він особисто виконував польоти під час офіційних святкових заходів та авіашоу. Водночас його відставка у 2016 році стала гучним політичним сигналом – він виступив проти участі союзників по НАТО у патрулюванні болгарського неба, назвавши це приниженням для національної авіації.

Саме ця відставка відкрила йому шлях у політику – і одразу на президентський пост. Його кандидатуру формально підтримали соціалісти, відомі своїми проросійськими симпатіями, однак сам Радев позиціонував себе як “позасистемного” кандидата – і це спрацювало. Його образ поєднував одразу кілька суперечливих рис: західна освіта – і водночас відкритість до діалогу з РФ. Антикорупційна риторика – і підтримка електорату, схильного до проросійських наративів.

Під час свого президентства Радев неодноразово демонстрував готовність сидіти на двох стільцях. З одного боку – він підтримував членство Болгарії в ЄС і НАТО та виступав за модернізацію армії. З іншого – робив резонансні заяви щодо Криму, коли назвав його “наразі російським”. Після критики він змушений був уточнювати свою позицію, визнаючи територіальну цілісність України.

Після 2022 року його риторика стала ще суперечливішою. Радев відкрито виступав проти постачання зброї Україні, називаючи це “підливанням бензину у вогонь”, накладав вето на окремі рішення парламенту та уникав участі у самітах, де йшлося про розширення допомоги Києву. Водночас реальна політика Болгарії виглядала інакше – постачання озброєння не припинялися, санкції проти РФ підтримувалися, а економічна взаємодія з Україною лише посилювалася.

Цей парадокс пояснюється просто – Радев уміло грає на різні аудиторії. Його стратегія “бути всім для всіх” дозволяла йому залишатися популярним навіть після років при владі. Частина виборців бачить у ньому проросійського політика, інша – прагматичного військового із західним досвідом.

Сьогодні, після перемоги на парламентських виборах, ця стратегія може зіграти з ним злий жарт. Посада прем’єра передбачає значно більшу відповідальність і менше простору для подвійних сигналів. Уже зараз Радев говорить про необхідність “прагматичних відносин з Росією” – і це сигнал його базовому електорату. Водночас він запевняє, що не блокуватиме допомогу Україні з боку ЄС.

Новий “троянський кінь” Кремля в ЄС?

Наскільки ці заяви відповідатимуть реальним діям – питання відкрите. З одного боку, економічні інтереси Болгарії – зокрема прибутки від оборонної промисловості – штовхатимуть уряд до продовження співпраці з Україною. З іншого – політична логіка може змусити Радева до демонстративних кроків, які гратимуть на руку проросійським силам.

У цьому контексті не можна виключати сценарію, за якого Болгарія стане новим “проблемним гравцем” у ЄС щодо українського питання. Після ослаблення позицій Віктора Орбана саме Радев потенційно може взяти на себе роль політика, який гальмуватиме або блокуватиме ключові рішення на підтримку України.

Можна не сумніватися, що Кремль вже готує додаткові валізи грошей та програми «підтримки» для Радева і його оточення, усвідомлюючи, що замість угорського Орбана, Москва має шанс одразу здобути болгарського. Показово, що Віктор Орбан ще навіть офіційно не залишив посаду, як Кремль вже знайшов йому повноцінну заміну. Тому не варто дивуватися можливим майбутнім заявам про несподіване «пригноблення болгар» в Україні.

Болгарія сьогодні – одночасно один із військових партнерів української армії та держава з потужними проросійськими настроями. Прихід Румена Радева на посаду прем’єр-міністра лише підсилює цю неоднозначність. Його політична модель – балансування між Заходом і Росією – може або забезпечити прагматичну співпрацю з Україною, або створити нові ризики на європейському рівні.

Для України Болгарія є важливим партнером у регіоні Міжмор’я – як з точки зору безпеки, так і логістики та військово-технічної співпраці. Саме тому критично важливо, щоб Софія залишалася дружньою державою і надійним союзником, а не черговим каналом впливу Кремля в Європі.

Автор: Валерій Майданюк