Молдова між Москвою та Європою

Неприродна коаліція з проєвропейського блоку ACUM та проросійських молдовських соціалістів зіштовхується з серйозними внутрішніми та геополітичними викликами, які невдовзі вимагатимуть від країни зробити чіткий вибір між Москвою та Європою.

Розподіл коаліційного “пирога”

 Втомлений тривалою коаліційною епопеєю в країні, народ Молдови нетерпляче очікує системних реформ та радикальних змін, в той час, як основні гравці владної коаліції мають свої інтереси та відмінне бачення геополітичного майбутнього країни.  Після повалення “режиму олігарха Плахотнюка”, проти якого молдовські соціалісти та єврооптимісти виступили єдиним фронтом, почалася політична гра з “перетягування ковдри на себе”, в якій кожен з гравців орієнтується на наступні вибори.

За цих умов, коаліційний уряд Майї Санду намагається поєднати непоєднуване, і при цьому, нікого не образити. Зокрема, у сфері посадових призначень, за квотою соціалістів (ПСРМ) на посаду міністра оборони поставили радника президента Молдови Ігоря Додона – Павла Войку, який вирізняється досить стриманим ставленням до присутності на території Молдови російських військ. При тому, що перебування росіян в країні було засуджено і ОБСЄ, і спеціальною резолюцією ООН, і навіть прем’єром Майєю Санду.

На посаду віце-прем’єра з реінтеграції Молдови було призначено ще одного соціаліста – радника Додона – Васіліе Шову, який відразу взявся за переговори з придністровського врегулювання напряму з представниками невизнаного Придністров’я. Крім цього, за домовленостями з коаліційними союзниками, було посилено вплив проросійського президента Молдови на силовий сектор, додавши до його церемоніальних повноважень реальні можливості. З підпорядкування парламенту було виведено та  підпорядковано президенту Службу інформації та безпеки, яка є головною спецслужбою країни.

Водночас, молдовським “єврооптимістам” блоку ACUM дісталися посади прем’єр-міністра, віцепрем’єра та міністра внутрішніх справ, міністра закордонних справ, які зайняли представники  незалежних та авторитетних аналітичних центрів.

Випробування коаліції на міцність

Нова молдовська влада демонструє різновекторність й у зовнішній політиці.  Одразу після підписання угоди про коаліцію ПСРМ та блоку ACUM, новообрана спікерка парламенту Молдови, соціалістка Зінаїда Гречаний вирушила з парламентською делегацією до Москви на зустріч із головою Держдуми Вячеславом Володіним. На засіданні Держдуми молдовська спікерка оголосила, що “невмотивований збій у співпраці між державами подолано” та наголосила на дружбі молдовського та російського народів.

Натомість прем’єр-міністр Майя Санду здійснила візити до Бухареста, де наголосила, що європейська інтеграція лишається серед пріоритетів Кишинева.  Санду вирушила також до Брюсселя та Берліна, де новий уряд запевнив європейських чиновників у відданості виконанню Угоди про асоціацію і навіть отримав фінансову підтримку, яку перед тим “заморозили” через брак реформ. А також молдовська прем’єрка відвідала Київ, озвучивши тезу про неприпустимість федералізації Молдови та України та неприпустимість присутності на території обох держав російських військ.

Хоча наразі на темах геополітики учасники діючої молдовської коаліції поки що акцентувати не бажають: мовляв, спершу треба навести порядок у країні, а вже потім займатися рухом до ЄС,  одночасно з відновленням співпраці з РФ. Однак збереження такого статус-кво навряд чи буде тривалим.

Адже вже зараз деякі коаліційні партнери порушують деструктивні для спільного партнерства питання. Наприклад проросійський президент Додон вже заявив, що наприкінці серпня планує відзначити 75-ту річницю “звільнення Молдови” від фашистських загарбників. При тому, що багато громадян Молдови вважають це не звільненням, а радянською окупацією То ж анонсоване “святкування” стане, серйозним випробуванням життєздатності коаліції та її здатності уникати конфронтації з ідеологічних та геополітичних  питань.

Загалом, чимало експертів дають коаліції з проросійськими соціалістами не більше року, визнаючи її неприродність та наголошують на дострокових парламентських виборах вже наступного року. Навіть сама прем’єрка Майя Санду визнає, що у нинішньому вигляді коаліція проіснує не більше року, а далі – дострокові парламентські вибори.

“Друзі” до виборів

Однак на наступних виборах, теперішні партнери навряд чи будуть продовжувати співпрацю, намагаючись набрати якомога більше голосів, при цьому, приписавши собі всі заслуги повалення Плахотнюка та діяльності коаліційного уряду. Майя Санду та її вимушений партнер по коаліції Ігор Додон підуть на вибори окремими колонами, а питання геополітики стане найпростішим способом мобілізувати свій електорат.

До того ж окрім ймовірних парламентських виборів у 2020 році  в країні відбудуться ще й планові президентські. На них Ігор Додон боротиметься за другий термін, тож йому буде важко утриматися від використання проросійської риторики, завдяки якій, він і став президентом карти. Натомість, його опонентам з блоку ACUM доведеться опонувати проєвропейського риторикою.

Водночас, не варто сподіватися, що Москва стоятиме осторонь в час, коли Молдова обиратиме геополітичний вектор свого розвитку. РФ доклала чималих зусиль для формування нинішньої урядової коаліції і робила це не для того, щоб люди, яких вона привела до влади заперечували її ініціативи з федералізації Молдови, а російські війська виганяли з країни.

Поки що прем’єр-міністр Майя Санду докладає максимальних зусиль, аби стабілізувати внутрішню ситуацію та втримати баланс у зовнішній політиці, однак всім очевидно, що невдовзі Молдову чекає черговий сплеск геополітичного протистояння, в якому країні знову доведеться робити вибір між Москвою та Європою.

Автор: Валерій Майданюк