Українці й поляки проти Москви: сто років Варшавському договору

Рівно сто років тому, 20-21 квітня 1920 року у Варшаві між Польщею та УНР було укладено союзні угоди проти більшовицької Росії, за якими  планувалося звільнити Наддніпрянську Україну від російських окупантів та створити Міжмор’я, як геополітичну противагу імперським амбіціям Москви.

Польсько-український союз

Після трагедії військ УНР та ЗУНР в “трикутнику смерті”, де українські армії опинилися оточеними з трьох сторін, Головний Отаману УНР Симон Петлюра приїжджає до Варшави й підписує з польським лідером Юзефом Пілсудським Варшавський договір. УНР визнавала польську владу на західноукраїнських землях, натомість польський уряд зобов’язався допомогти у відвоюванні наддніпрянських земель та відновленні УНР. За підписання Варшавської угоди Петлюру гостро критикувала західноукраїнська інтелігенція, але перед Головним отаманом стояла дилема: або втратити все, або завдяки союзу з Польщею  визволити від більшовицької окупації хоча б Наддніпрянщину.

Варшавський договір не був рівноправним і більше відповідав інтересам польської влади, але Петлюра намагався використати будь-який ситуативний шанс заради волі України. Спочатку між міністром закордонних справ УНР Андрієм Лівицьким та віце-міністром закордонних справ Польщі Яном Домбським було підписано Угоду про співпрацю обох урядів, а вже 25 квітня 1920 року почався наступ об’єднаних польсько-українських військ на окупований російськими більшовиками Київ.

Польська концепція Міжмор’я

Воєнний союз із УНР відповідав інтересам Пілсудського, який в цей період втілював концепцію “Міжмор’я”  – федерації держав Східної Європи від Балтійського моря до Чорного з політичним центром у Варшаві як противаги радянській Росії та Німеччині. В цій Балто-Чорноморській концепції польські лідери намагалися відродити Річ Посполиту, в якій або в межах конфедерації, або у вигляді геополітичного союзу, навколо Польщі постане пояс дружніх або сателітних країн.

Таке об’єднання, згідно задуму польського лідера, мало стати справжнім щитом Центрально-Східної Європи від загроз як зі сходу, так із заходу. Пілсудський був переконаний, що долі поляків і українців тісно пов’язані, а втрата волі Україною невдовзі призведе до занепаду й польської держави. Без вільної України не буде вільної Польщі – стверджував польський лідер. «Відбувається боротьба за нашу і вашу свободу. Я переконаний, що порозуміння між Українською й Польською республіками принесе славу і добробут обом народам» – говорив Пілсудський.

Проте, більшовики кинули на польсько-український фронт колосальні сили і не лише для захисту України, яка за словами Лева Троцького, була чи не головною житницею більшовицької Росії. Війну проти Польщі більшовики планували використати як привід для початку експорту соціалістичної революції в Європу. У 1920 році російські більшовики серйозно прагнули перенести комуністичну революцію в Західну Європу, а Червона армія під проводом русифікованого поляка Михайла Тухачевського оголосила похід на Берлін та Париж. «Дорога до світової пожежі веде через труп Польщі», – твердив Тухачевський.

«Диво під Замостям»

В Україні з’явилися сотні більшовицьких агітаторів, які пускали чутки про наміри поляків відібрати в селян колишні панські землі, про повернення власників до своїх маєтків, про контрибуції, що мусять селяни заплатити за зруйноване панське господарство. Вплинули на населення й польські самочинні безконтрольні реквізиції збіжжя, цукру, фуражу, коней і худоби, які лише підігрівали більшовицьку агітацію. Зрештою,  більшовики спрямували на Україну Першу Кінну армію одного з найвідоміших командирів Семена Будьонного, який, масово завалюючи противника трупами власних солдатів, здобував перемоги будь-якою ціною. Вже в серпні 1920 року червоні наступали на Львів і Варшаву і навіть на декілька місяців створили Галицьку Соціалістичну Радянську Республіку.

Польща, яка лише більше ніж рік тому здобула незалежність, знову постала перед небезпекою російського завоювання. Перед загрозою катастрофи, польські політики забули про міжпартійні чвари та створили уряд національної єдності, а сотні тисяч польських добровольців вступили до війська. За цих умов, єдність і бойове побратимство українців і поляків у боротьбі проти більшовиків, за сприяння європейської фінансово-технічної та збройної допомоги, зупинили навалу більшовицьких орд на європейський континент.

Під Замостям, відбулася найбільша битва кавалерії ХХ століття, в якій 6-та дивізія  УНР генерала М. Безручка та два польські полки відбивали атаки 16-тисячної кінної армії Будьонного. Ці події дозволили Пілсудському перегрупуватися й підготуватися до оборони Варшави. Саме дивізія Безручка завдала смертоносний фланговий удар військам Тухачевського, першою прорвала фронт, і український генерал фактично став рятівником польської столиці. Ця битва ввійшла у список 18 найбільш видатних переломних битв у світовій історії, а українські й польські війська тоді врятували Європу від більшовицької навали. А після цієї перемоги, протягом кількох тижнів поляки розгромили й зупинили наступ між Віслою та Німаном решти червоних армій.

Помилка історії

Проте, виснажена затяжною польсько-радянською війною, польська влада не дотрималась умов Варшавського договору й 18 березня 1921 року підписала сумнозвісний Ризький мирний договір, який не лише на два десятиліття розділив Україну по річці Збруч, але й на століття поховав концепцію Міжмор’я. Польща припинила визнавати Українську Народну Республіку та визнала УРСР. Наслідки цієї історичної помилки стали трагічними і для Польщі, і для України. Через дванадцять років мільйони жителів України загинули внаслідок організованого більшовиками Голодомору. А в серпні 1937 року  в СРСР більшовики почали так звану польську операцію, завданням якої було знищення поляків, які проживали у Радянському Союзі, вбивши близько 111 тисяч поляків.

Однак, нетривала і зрештою нереалізована до кінця польсько-українська Варшавська угода про спільну боротьбу з більшовиками, зрештою, уможливила існування протягом декількох десятиліть історії Польщі і частини України в 1920-30-их роках без комунізму. Ці території не зазнали Голодомору, розкуркулення, репресій і навіть сьогодні значно швидше розвиваються економічно та вирізняються більш демократичними рисами, аніж східні землі, які на декілька десятиліть довше перебували під більшовизмом.

Водночас, історичні приклади успішного польсько-українського військового співробітництва та спільні перемоги над Москвою демонструють, що якщо українці та поляки сто років тому вже зупиняли російську експансію в Європу, то й в ХХІ столітті здатні “дати Росії по зубах”. Міжмор’я може стати європейським бастіоном свободи та демократії, якщо українці та поляки зроблять правильні висновки з помилок історії і триматимуться разом на рівних засадах.

Автор: Валерій Майданюк