План “Б” на випадок, якщо Нато не допоможе

Нещодавні соціологічні опитування щодо союзницьких безпекових зобов’язань та настроїв мешканців країн Нато засвідчили глибоку кризу Північноатлантичного альянсу та продемонстрували країнам, які перебувають в зоні ризику російської агресії, що Нато більше не може залишатися єдиним надійним гарантом їхньої безпеки.

Байдужі союзники

За даними опитування соціологічної компанії Pew Research Center лише в п’яти з 16 країн-учасниць блоку Нато більшість громадян підтримують необхідність воєнного захисту союзників у випадку російської агресії. Натомість, за статистикою, більшість громадян держав-членів Нато не бажають захищати союзників у випадку  російської агресії.

На поставлене респондентам запитання: “Чи повинна їхня держава діяти військовою силою заради оборони території країни-союзника від ймовірного нападу РФ?”, більше половини опитуваних ствердно відповіли лише в п’яти з 16 країн-членів Нато: Нідерландах, США, Канаді, Британії та Литві. Зокрема, у США 60% заявили, що Америці слід застосувати силу для захисту союзника від атаки Росії. В Нідерландах – на 64%, готові захищати союзника в подібній ситуації. У решті 16 країнах, 50% респондентів вважають, що їхня держава не повинна  захищати союзника воєнними методами від нападу Росії. І менше 40 % вважають, що повинні надати союзнику певну збройну допомогу у вигляді продажу зброї чи військових поставок.

Серед багатьох європейців почав знижуватися ступінь переконання, що їхня країна повинна відповісти зброєю на ймовірну агресію Росії щодо союзника по Альянсу. До прикладу,  в Італії лише четверта частина опитуваних в 2019 році вважає, що їхня держава повинна захищати союзника по Нато, в порівнянні з 40 % в 2015 році. Подібне зниження почуття громадянської колективної відповідальності спостерігається і в Польщі  – падіння на 8 процентних пунктів, Іспанії -7, і Франції -6. Натомість у Британії з 2015 року підтримка ідеї захисту країни-союзника по Нато зросла на 6 пунктів. Більшість респондентів  в 10 країнах-членах Нато переконані, що їхня країна не повинна застосовувати воєнну силу для захисту союзника, а найбільше таких виявилося в Болгарії, Італії, Греції, Німеччині та Іспанії.

В Польщі ж настрої розділилися приблизно порівну. Водночас, як показало опитування, в Польщі, лише 47%, поляків вважають, що США застосують силу для їх захисту, якщо на них нападе Росія. Дві важливі країни Нато – Німеччина та Франція виявилися де-факто проти використання військової сили для захисту союзника по Альянсу. У Німеччині 60% заявили, що країна не повинна захищати союзників від збройної агресії РФ. А у Франції 53% дотримувалися тієї ж точки зору. Віра в колективну оборону членів Альянсу стає щороку меншою.

Серйозною проблемою виявилося порушення принципу цілісності Альянсу за критерієм державної вибірковості, згідно якого, деякі громадяни країн Нато не проти захищати союзників, але не всіх. Зокрема опитування мешканців Німеччини показали, що вони виступають проти, щоб їхня країна надавала воєнну допомогу США, Румунії та Туреччині. До слова, Україну більшість опитаних німців також не підтримали. Більша частка опитаних французів також висловилися проти збройної допомоги Румунії, Туреччині і також не підтримали збройний захист України. Водночас, кількість британців, які в більшості задекларували вірність своїм зобов’язанням перед всіма союзниками, на питанні щодо Туреччини опустилася до 50 %. Цікаво, що більшість громадян і Франції, і Німеччини заявили, що вірять, що США захищатимуть їх від ворожого нападу.

Змінюється навіть саме ставлення до Альянсу. Чимало громадян країн-членів Нато з часом почали вважати Альянс застарілим політичним утворенням часів “Холодної війни”, якому перевалив сьомий десяток років і сучасні реалії більше не відповідають застарілим побоюванням поширення комунізму.  Німці все ще мають сприятливий погляд на Альянс на рівні – 57%  у 2019 році. Але у  2017 році цей показник становив 67%. Так само підтримка Нато у Франції знизилася з 60% у 2017 році до 49% у 2019 році. У США ставлення до Нато відрізняється залежністю від політичних партій, причому демократи висловлюють більш позитивну думку про Альянс, ніж республіканці. У 2019 році 61% демократів мали більш позитивний погляд на альянс порівняно з 45% республіканців.

Олії у вогонь палаючих дискусій навколо Нато додали й заяви президента Дональда Трампа про те, що європейські члени мало витрачають на оборону спроможність Альянсу і покладають основний фінансовий тягар на американську сторону, а самі в цей час розвивають соціальну сферу. Мовляв: Америка жертвує добробутом своїх громадян і найбільше вкладає в армію, а на випадок загрози – саме Штати повинні захищати європейських партнерів, які на військо особливо не витрачаються. Гучні звинувачення партнерів по обидва боки Атлантики не останнім чином відобразилися і на сумній статистиці популярності Альянсу та рівня підтримки союзницьких зобов’язань.

Вся надія на Статтю

Чимало поляків, литовців, латвійців та естонців вважають, що Нато не гарантує їм 100% безпеки та допомоги, на випадок, якщо Росія нападе на їхні країни.
Зрештою, Альянс ще не визначився з механізмом застосування 5-ї статті Північноатлантичного договору випадку гібридної війни.

Сама ця розпарена та занадто міфологізована стаття, за якою начебто на будь-яку загрозу країні-члену Нато вже мали б вирушати на допомогу американські авіаносці, а на територію країни-агресора мали б летіти “томагавки” та “апачі”, насправді мало чим відрізняється від тексту сумнозвісного Будапештського меморандуму, за яким Україні також “гарантували” безпеку. 5 стаття Нато вказує, що “Сторони погоджуються,  що збройний напад на одну або  кількох  із  них  у  Європі чи у Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх:  і,  відповідно, вони домовляються, що в разі здійснення такого  нападу  кожна  з  них,  реалізуючи  своє  законне право на індивідуальну чи колективну самооборону,  підтверджене Статтею  51 Статуту Організації Об’єднаних Націй ( 995_010 ), надасть допомогу тій Стороні або Сторонам,  які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально  чи  спільно  з  іншими  Сторонами,  такі  дії,  які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою  відновлення  і  збереження  безпеки  у Північноатлантичному регіоні”. Тобто, якщо в населеній етнічними росіянами латвійській Латгалії з’являться “зелені чоловічки” на російських бронетранспортерах – країни Альянсу насамперед будуть обговорювати, як їм доцільніше в цій ситуації реагувати, і не виключений навіть варіант, що вирішать “не піддаватися на провокації”. Або можуть обмежитися й санкціями. Ніде не вказано прямої військової відсічі агресору.

Не варто забувати й реалій демократичної форми правління та перманентних виборів у країнах ЄС. Відповідно, уряди країн-членів Нато вирішуватимуть про спосіб усної, письмової чи можливо навіть воєнної відповіді Нато на агресію Росії насамперед на основі настроїв своїх виборців, статистику союзницьких почуттів яких наведено вище. Політики з правлячих європейських партій, будуть змушені приймати непопулярні рішення про вступ їхньої країни у війну з Росією та спрямування левової частини коштів з соціальних програм, які вони обіцяли виборцям і перенаправлення їх на воєнні витрати заради далекої східної країни, про яку їхні виборці навіть не чули, а якщо й чули, то лише те, “що там багато росіян”. Такі настрої та статистка ставлять всіх східних членів Нато у надзвичайно вразливе з боку РФ становище.

“Запасний варіант” для Міжмор’я

То ж навіть успішна євроатлантична інтеграція України не є гарантією повноцінної безпеки нашої держави. А для країн, які будучи членами Нато, перебувають у зоні ризику російського вторгнення: Литви, Латвії, Естонії, Польщі – ця статистика є сигналом для пошуку запасного варіанту та “плану Б”, на випадок, якщо Нато не спрацює. Зрештою, Польща вже мала сумний досвід 1939 року, коли поляки безнадійно чекали допомоги західних союзників. Вся оборонна стратегія Другої Речі Посполитої базувалася на воєнній доктрині стратегічного стримування нападу агресора до приходу англійських та французьких військ, але вони тоді не прийшли. Показово, що сучасна воєнна доктрина Польщі також висловлює надію на західних союзників.

Тож враховуючи не стовідсоткову готовність Нато захищати своїх країн-членів, не зайвим стало б формування на теренах Балто-Чорноморського регіону додаткового оборонного союзу, який би складався з більш мотивованих союзників. До цього об’єднання увійшли б як країни Альянсу, так і інші держави регіону, для яких захист від російської агресії це не лише стара сторінка з підручника про “Холодну війну”, а національна ідея-фікс і питання “бути чи не бути”. Тож додаткові оборонні альянси та інтеграційні проекти на теренах Міжмор’я в рамках чи поза рамками Нато, будуть корисними для безпеки усіх країн регіону. Адже значно краще надіятися на два оборонні союзи, ніж на один.

Автор: Валерій Майданюк