Відродження ГУАМ: реалії та перспективи
Пропозиція українського президента щодо відновлення ГУАМ здатна розширити геополітичний потенціал України і стати вагомим кроком для протистояння російській агресії на теренах Міжмор’я.
Геополітична альтернатива СНД
Нещодавно президент України Володимир Зеленський під час телефонної розмови з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим запропонував приділяти більше уваги роботі в Організації за демократію та економічний розвиток ГУАМ в яку входять Грузія, Україна, Азербайджан та Молдова. Після багатьох років інформаційного забуття цієї міжнародної структури, український гарант закликав “вдихнути нове життя” в ГУАМ. Зеленський наголосив, що “ГУАМ можна зробити серйозним союзом та об’єднанням для обговорення важливих торговельно-економічних питань.
Організація за демократію та економічний розвиток ГУАМ створена як регіональне об’єднання та альтернатива російському СНД в 1997 початково отримала підтримку США. Основою її створення стала ідея єдності позицій країн із подібними політичними й економічними зовнішніми орієнтаціями. У 1999 організація була перейменована у ГУУАМ завдяки вступу Узбекистану, який однак, вийшов з організації в травні 2005 року, внаслідок чого назва структури знову залишилася попередньою. Організація визначила потужні геополітичні плани, а одним з головних економічних зацікавлень держав ГУАМ стало транспортування прикаспійських енергоносіїв через Кавказький регіон до Європи. Організація також задекларувала напрямками економічної співпраці розвиток інвестиційної діяльності між державами ГУАМ, створення спільних підприємств з переробки сільськогосподарської продукції, в галузі машинобудування, енергетики і транспорту, а також проблеми безпеки й стабільності в регіоні.
ГУАМ став одним з найбільш знакових проектів Леоніда Кучми, який прагнув створення системи стримувань і противаг на пострадянському просторі. На рівні зовнішньої політики ця ідея відповідала принципу “багатовекторності”. За допомогою ГУАМ Кучма мав змогу продемонструвати Москві незалежний курс Української державі і навіть натякнути на те, що Москва не має монополії на лідерство в рамках СНД: Україна також збирає навколо себе пострадянські держави. Серйозність намірів українського президента засвідчувало також місце розташування штаб-квартири організації – Майдан незалежності в Києві.
Об’єднавчим фактором було й те, що всі члени ГУАМ мали проблеми з російською експансією через спроби Кремля розіграти сепаратистські карти в сусідніх країнах: Абхазія, Аджарія та Південна Осетія у Грузії, Придністров’я в Молдові та Крим в Україні. Від латентної російської агресії постраждав і Азербайджан, адже Москва надавала повномасштабну збройну підтримку Вірменії в конфлікті у Нагірному Карабасі. Формування союзу країн, які постраждали від російської агресивної політики викликало в Москви страх і ненависть, а прокремлівські політологи на кшталт Затуліна, обзивали ГУАМ “американським проектом” та порівнювали з американським островом Гуам в Тихому океані, натякаючи на ефемерний вплив Вашингтона на організацію.
Після ескалації російських відносин з Грузією та Україною, початком російських торговельних воєн з сусідами та кризою СНД, ГУАМ здавалося, отримала друге дихання. А після початку російської агресії проти України, в березні 2017 року в Києві пройшов четвертий саміт ГУАМ, головною темою якого стало відновлення повномасштабного договору про вільну торгівлю і створення транспортного коридору в рамках ГУАМ. Були задекларовані амбітні плани співпраці з Японією, підготовка програм співробітництва з країнами Вишеградської четвірки та США, Польщею, Балтійською Асамблеєю. Було навіть досягнуто збільшення товарообігу між Україною та країнами ГУАМ на 52 %.
Підводні камені ГУАМ
Однак попри наявність не лише всіх можливостей, але й нагальних вимог розвитку організації, які диктувалися російською агресією проти всіх країн учасниць, ГУАМ так і не стала успішним геополітичним проектом. Не було створено єдиного енергохолдингу, який позбавив би країни учасниці організації енергозалежності від Росії. Незважаючи на те, що в Азербайджану є власні енергоносії, так і не вдалося налагодити їх поставку до України, Грузії та Молдови. А перспектив постачання газу з Каспію на грузинсько-українсько-молдовські території, про що колись мріяв Леонід Кучма, навіть сьогодні не проглядається.
Азербайджан орієнтується у сфері енергоекспорту на російський та азійський напрямки та й обсяги видобутку дуже невеликі для створення серйозних експортних можливостей. І самі обсяги торгівлі між Україною та країнами-членами ГУАМ надто малі для широкомасштабних проектів. Нічого не вдалося створити й у сфері безпеки: у жодних гарячих точках регіону не було сформовано “гуамівських” миротворчих контингентів, які могли б стати потужною альтернативою загарбницьким амбіціям Москви. Останніми роками й Вашингтон не цікавився розвитком ГУАМ і висловлював суто політичну підтримку об’єднанню.
З огляду на ці обставини, молдовський політичний оглядач К. Чуря, зазначає, що реанімувати цю організацію як геополітичного гравця буде вкрай складно. На думку експерта, «У всіх чотирьох країн дещо різні порядки денні. В Азербайджану переважають економічні цілі, у Молдавії – прозахідний вектор, але відсутні значні геополітичні амбіції, зате в України й Грузії амбіції більші. Тут важливо ефективне лідерство, яке задавало б напрям організації, а також змогло б збалансувати різні інтереси цих чотирьох країн».
До перешкод відновлення іміджу організації слід додати й нинішню низьку зацікавленість країн-членів у співробітництві саме в форматі ГУАМ. А також відсутність пріоритету європейської інтеграції Азербайджану та фактичну його відокремленість після підписання Угод про Асоціацію з ЄС Україною, Грузією та Молдовою. Негативним моментом стало й заморожування діяльності Ділової Ради ГУАМ, останнє засідання якої відбулось у 2016 році.
Зрештою, зміцненню єдності ГУАМ сьогодні заважає й різновекторність та нестабільність політичних курсів країн-членів організації. Грузія, після приходу до влади партії “Грузинська Мрія”, орієнтована не стільки на західний вектор розвитку, скільки на налагодження мирних відносин в євразійському напрямі, зокрема з РФ. Молдова страждає від перманентних політичних криз та частих змін влади, а проросійські сили, які займають керівні посади в країні, зокрема президент Ігор Додон, не надто зацікавленні у розвитку геополітичних проектів, які не подобаються Кремлю. Нестабільність зовнішньополітичних пріоритетів після зміни влади в Україні також не сприяє формуванню іміджу нашої держави як геополітичного гравця, який цілеспрямовано працює над розвитком інтеграційних проектів в Чорноморському регіоні. Ніхто сьогодні не може бути впевнений, що співпраця в рамках ГУАМ не буде перервана, якщо завтра в Молдові, Грузії чи в Україні не прийде інша влада, якій ГУАМ буде не цікавий.
Додатковим фактором розбрату може бути й рішення українського президента призначити до уряду екс-президента Грузії Міхеїла Саакашвілі, який перебуває в розшуку на батьківщині і проти призначення якого різко виступили в Тбілісі. Відкликання грузинського посла з України та різкі заяви грузинських урядовців, які не бажатимуть працювати з українським урядом, в якому перебуватиме Саакашвілі, також не сприяють порозумінню між ключовими країнами учасницями ГУАМ.
Хотілось би вірити, що говорячи про відновлення ГУАМ, президент Зеленський не просто використав дипломатичний комплімент, а мав на увазі реальні інтеграційні та геополітичні проекти, які здатні зміцнити співпрацю країн регіону. Адже можливості потенціалу ГУАМ, за умови його реалізації, здатні стати ґрунтовним доповненням до геополітичної співпраці на теренах Міжмор’я. Особливо, якщо врахувати, що країни Балто-Чорноморського регіону об’єднують спільні проблеми транспортування енергоносіїв, пошуки альтернативи російській газовій монополії і протистояння московській агресії на пострадянському просторі. Адже в сучасних умовах агресивної зовнішньої політики Москви, геополітична співпраця між країнами, які вирвалися з російської “тюрми народів” є питанням їхнього подальшого існування на карті світу.
Автор: Валерій Майданюк
