Ціна радянського “визволення” для країн Міжмор’я
Радянське свято “Дня Перемоги” для народів України, Польщі та Балтії стало днем повернення комуністичного тоталітаризму та обернулося заміною німецьких окупантів – радянськими.
Перемога Колими над Бухенвальдом
8 травня європейські народи відзначають День пам’яті та примирення, вшановуючи жертв Другої світової війни, а прихильники “русского мира” відзначають 9 травня “День перемоги”, перетворивши цю дату на інформаційний привід для поширення імперської радянської пропаганди. Однак для народів України, Польщі та Балтії, дата вигнання радянськими військами німецьких окупантів, стала не стільки “визволенням”, скільки заміною одного окупанта на іншого. А відновлення в цих країнах радянської влади обернулося для населення репресіями, терором, подекуди більшим за нацистський, і навіть геноцидом.
Ціна “Дня Перемоги” виявилася надто дорогою для українців, поляків, литовців, латишів та інших народів, яких Сталін вважав ненадійними радянськими громадянами.. Повернення радянських “визволителів” на терени Східної та Центральної Європи супроводжувалося репресіями та депортаціями, і цілі народи звинувачували у зраді та співпраці з ворогом. За оцінками істориків, всього в СРСР щонайменше 2,5 мільйони людей зазнали депортацій під час і після війни, причому деякі фахівці вважають ці цифри заниженими. Умови депортацій були жорсткими і чимало людей не вижили під час перевезення в товарних вагонах: голод, холод, хвороби, відсутність ліків, нелюдські побутові умови і довгий шлях на місце заслання, який тривав від 3 до 4 тижнів. Вважається, що по дорозі у заслання загинули від 20 до 30 % спецпереселенців. На новому місці їх теж не чекало нічого доброго: суворі, кліматичні умови, тяжка праця в колгоспах та на лісоповалі, а також часто вороже ставлення місцевого населення. З 1944 по 1952 р. лише в західних областях України піддалось різним видам репресій до 500 тисяч осіб, в тому числі арештовано понад 134 тисяч, вбито більше 153 тис., вислано назавжди з України понад 200 тисяч осіб.
Не встиг український народ пережити лихоліття Другої світової війни, як радянський тоталітарний режим організував українцям третій у ХХ столітті голодомор у 1946-47 роках. Від штучного голоду за неповними даними в Українській РСР загинуло понад 1 млн. людей. В тому числі, траплялися численні випадки канібалізму. Єдиним регіоном в Україні, в якому вдалося уникнути масштабного голоду, стали західноукраїнські землі, де діяла УПА, яка перешкоджала вивезенню хліба та створенню радянських колгоспів. Селяни Західної України рятували від смерті не лише своїх земляків-українців, а й голодуючих росіян із Воронезької, Курської, Орловської, Тамбовської та ін. областей РРФСР, а також білорусів, молдован. Ті, хто в Україні за роки війни пережив нацистську окупацію чи вижив в боях воюючи за радянську армію, помирали від голоду після приходу радянських “визволителів”.
Ціна для Балтії
Репресії та депортації проти народів Балтії почалися одразу після вигнання нацистів, зокрема ще у 1944 році щонайменше 30000 чоловік в Естонії були мобілізовані у трудові табори за межи країни. Але наймасштабніша депортація відбулася в березні 1949 року, яка отримала назву операція «Прибій». В ході каральної акції близько 90 000 естонців, латишів та литовців було депортовано до віддалених частин Радянського Союзу та в Сибір протягом кількох днів. Багато з них загинули, а більшість ніколи не повернувся додому. Незважаючи на те, що офіційно заявлялось, що операція має на меті боротьбу з куркулями, насправді вона передбачала винищення баз підтримки “лісових братів“. Особлива увага приділялась націоналістам, співчуваючим і родичам повстанців та родичів ув’язнених у ГУЛАГу за антирадянську діяльність.
Через високу смертність депортованих у перші декілька років після виселення, депортації в країнах Балтії мали всі ознаки геноциду. А Європейський суд з прав людини визнав березневі депортації злочином проти людяності. Остання масштабна кампанія депортацій з Естонії відбулася в 1951 році, коли члени заборонених релігійних груп з країн Балтії, Молдові, Західної України і Білорусі підлягали примусовому переселенню.
Вже після здобуття незалежності, Комісія при міністерстві юстиції Естонії оцінила збитки країни від радянської окупації країни в 92 млрд руб., що за поточним валютним курсом дорівнює €1,2 млрд. У звіті зазначено, що жертвами сталінських репресій в країні стало 49,5 тис. жителів Естонії і 139,4 тис. змушені були виїхати з країни. Окрім того, за період радянської окупації з 1948-го до 1985 року Естонія втратила 1 млн гектарів сільськогосподарських земель. Водночас, багато втрат не можна виміряти у грошах, наприклад, руйнування державності, культури, освіти, вільного розвитку суспільства.
З метою зміни етнічної карти Естонії, в країну завезли робочу силу з русифікованих районів СРСР, і частка естонців у національному складі держави зменшилася із 89% у 1941 році до 61% у 1989-му. Зміни етнічного складу зазнали всі країни Балтії, а станом на 1989 рік у великих містах корінні нації опинилися в меншості: Рига (36,4% латишів), Лієпая (38,8%), Дауґавпілс (13%); Таллінн (46,8% естонців). В перспективі великі міста мали стати російськомовними й інтернаціональними. Лише у Вільнюсі частка литовців становила половину (50,5%).
Ціна для Польщі
В кінці Другої світової частини радянської армії, “визволивши” Польщу, так у ній і залишилися, почавши встановлення комуністичного режиму. Комуністи використали державний апарат для масової фальсифікації виборів, забезпечивши результат 80 % голосів. Здобувши перемогу, комуністичні ставленики Москви завершили розгром опозиції й прибрати всю повноту влади в країні до своїх рук. Було сформовано новий уряд, в який увійшли комуністи та їхні прибічники. Внаслідок політичного терору з боку властей розпались опозиційні партії. Були розгромлені основні осередки збройного опору, жорстко переслідувалася католицька церква. З розгромом Армії Крайової та опозиційних до тоталітаризму збройних формувань, Москва на десятиліття встановила в Польщі жорстку диктатуру з репресіями, утисками громадянських свобод та регулярними військовими станами.
На окупованих територіях, незалежно від нового промосковського уряду діяла Червона Армія і радянські сили безпеки – НКВС та СМЕРШ. Радянські каральні органи та спецслужби залишилися поза дією польського законодавства. НКВС заарештували людей, пов’язаних з армією та іншими організаціями і з польським урядом у вигнанні, й організували депортації в концентраційні табори в СРСР. НКВС навіть у Польщі мав свою мережу концентраційних таборів, в яких у 1944–1950 роки загинуло близько 25 000 осіб. Чисельність жертв радянського терору в країні до 1954 року оцінюється в десятки тисяч.
Експлуатація Польщі не припинилася навіть в відбудовчий період. У післявоєнній відбудові Польща втратила близько 40% національного багатства. Відновлення країни було ускладнено організованим пограбуванням підрозділами Червоної Армії, які привласнювали ресурси, машини та обладнання. Польська Народна Республіка була змушена підписати низку економічних угод з Радянським Союзом, з експлуатації польської економіки. Зокрема, у 1945–1956 СРСР, отримав з односторонніх переваг за рахунок Польщі 2 млрд. тогочасних доларів США, примушуючи до продажу вугілля в СРСР за майбутні воєнні репарації з Німеччини, які Варшавою так і ніколи не були отримані.
Сьогодні російська пропаганда намагається звинуватити українців, поляків та інші народи Центральної Європи у “невдячності” за “визволення” від фашистів. Проте для багатьох народів радянський тоталітаризм виявився гіршим навіть за фашизм. Перемога сталінізму над нацизмом у Другій світовій війні означала для цих народів перемогу Колими над Бухенвальдом і заміну німецьких концтаборів – радянськими. Саме тому жертвам радянського тоталітаризму, на відміну від адептів російської імперської ідеології, нічого святкувати 9 травня. Вони вшановують жертв у День пам’яті та примирення, не політизуючи і не ідеологізуючи пам’ять про загиблих у війні та вбитих радянською владою у повоєнні роки.
Автор: Валерій Майданюк
